Киев 1917—1920. Том 1. Прощание с империей

В ночі, не дивлячись на страшну втому, Гайдамаки і Богданівці кинулися в арсенал… Кількох ще завзятих арсенальців-большевиків виявили були спротив, але скоро переконалися, що даремно… всі добровільно віддавали зброю. Багато оборонців арсеналу поховались по пивницях і ще довго хлопці вишукували і витягали перестрашених людей, навіть жінок і дітей, не роблячи жадної кривди нікому і збирали їх на одному з арсенальських дворів… Багато з них жалувало свого вчинку.

<…>

Арсенальці були зібрані коло Микольських воріт, куди скоро прибув і от[аман] Петлюра. Жалюгідно вони виглядали, особливо жінки і діти, які не знати чого очутились в арсеналі. На домагання Волоха їх постріляти, С[имон] Петлюра безумовно не хотів цього зробити і їх, відвівши ще на Лютеранську 18 [в штаб обороны Киева. – С. М.], відпустили, задержавши деяких чолових осіб.

Ми, вже без свого команданта, по знищеній Московській вул., відтак по Олександрівській пішли з піснями на Подол до своєї школи{1230}.

Левченко, украинский боец, также непосредственный (насколько можно судить) участник: