Киев 1917—1920. Том 1. Прощание с империей

Під високою з бійницями цегляною стіною, яка лучить окремі оборонні будинки старої фортеці, налякана голосуюча юрба людей у робітничих блюзах, сірих салдатських шинелях, звичайних цивільних одягах, обдертих, вимазаних в мазуті, між ними декілька жінок. Перед юрбою лежать трупи; з них один ще в смертних судорогах і стоять два наладовані скоростріли, які грізно спрямовують на цю юрбу обслугуючі їх червоні гайдамаки. Поміж скорострілами та юрбою, якраз поміж свіжими трупами стоїть невисока худощава людина з блідим стомленим обличам у сірім вояцькім плащі без нараменників та сірій «салдатській» папасі і намагається перекричати юрбу. Примусивши її замовчати на хвилинку, людина звертається до скорострільців і схвильованим голосом: «Коли хочете розстріляти їх – і показує на юрбу – то розстріляйте перш мене! Це ж робітники, які може й по несвідомости, спровоковані до повстання проти української влади робітників і селян; між ними може є чимало й несвідомих Українців із тих працюючих, за яких ви ведете боротьбу, і ви їх хочете розстріляти? я того не дозволю, першу кулю в мене!»…

За хвильку підійшов до скорострільців – які нерішучо дивились у бік Петлюри, що повернувся до них спиною і щось розмовляв з полоненими, – якийсь очевидячки старшина з рябим побитим віспою круглим обличам, сталево-скляними очима, рідким рижуватим оселедцем під незграбно вдягнутою шапкою і хриплуватим голосом, тоном, який виключав саму думку про непослух, наказав зняти скоростріли, що негайно і виконано. Полонених вишукували по чотири в ряд та повели до Лаври, де замкнули у казармах, розташованих поруч{1231}.

Учитывая, что советские мемуаристы, с одной стороны, и украинские, с другой, безусловно, не согласовывали между собой свои свидетельства, с уверенностью делаем вывод: по крайней мере часть пленных украинцы в какой-то момент намеревались расстрелять, но не реализовали намерение – вместо этого их построили в колонну по четыре и повели в Лавру. Что ближе к истине: «началась расправа» или «не роблячи жадної кривди нікому»? Судить предоставляем читателю.

«Вестник Украинской Народной Республики», выходивший в Харькове (речь о большевистской УНР, будущей УССР), 24 января (6 февраля), то есть через два дня после падения Арсенала, ничтоже сумняшеся сообщил:

Озверелые банды юнкеров и офицеров, подкупленных Украин[ской] Центр[альной] Радой, растерзали 1500 революционных рабочих и солдат.

Расстреляны палачами Калединских гнезд Украинской Рады революционные борцы Киевскаго Революционного Комитета. Славной смертью погиб передовой воин революционной армии товарищ Горвиц.

Жалкие насильники расстреляли защитников арсенала.

Они хладнокровно убивают всякаго, у кого на теле рабочая блуза, а на руках – трудовые мозоли{1232}.