Ключ від Позасвіття

— Ниточка сіпається — значить, їжка зловилася! — загорлало чудовисько, і Лінус почув гупання восьми ніг, що помчали до його сховку.

Хлопчик стояв не дихаючи; боявся, що стукіт серця видасть його.

З-за дерева показалися дві волохаті павучі ноги, потім виповзла бічна частина тулуба. Зблизька монстр здавався ще страшнішим. Лінус був певен, що павук зараз кинеться на нього. Але ні, той просто стояв, водив головою туди-сюди й прислухався. І Лінус зрозумів: він же сліпий! Він не має очей! Ось чому розклав сіті й завдяки ним міг відчувати, коли щось рухається.

— Іслерді знає, що ти тут, маленька мушко, — просичав павук, і Лінус побачив гострі зуби за блідими губами.

Гаральд вчепився у Лінусову руку. Волохаті кінцівки чудовиська обмацували листя. Павук був уже зовсім поруч. Аж тут Лінус зрозумів, що досі тримає в руці палицю. Одна павутина тяглася вгору між гілками дерева. Хлопчик обережно підняв палицю і торкнувся гілки високо над головою. Павук стрепенувся. Обличчя без очей посміхнулося, і наступної миті створіння вже було на дереві. Гілки тріщали й ламалися — павук невгамовно шукав те, чого там не було.

Під шум гілля Лінус кинувся на дорогу. Гаральд відчепився від його руки і зіскочив у листя. Він швидко подолав відстань між Лінусом і павуком.

— Спокійно, спокійно, — промовив Лінус. — Ми зможемо.

Не варто було йому говорити! Монстр негайно покинув пошуки й зіскочив на землю. Його бліде обличчя повернулося до Лінуса.

— Їжка балакає, як Іслерді? — вигукнув павук і став повільно наближатися.

Лінус закам’янів. Ноги не слухалися, він не міг поворухнутися. Чудовисько вже нависло над ним, як гора.

— Чому їжка балакає, як Іслерді?

Повільно він простягнув волохату ногу, ніби збирався обмацати Лінуса. Хлопчик палицею відіпхнув ногу. Павук трохи здивувався, але зупинятися не збирався.

— Я не їжа, — заперечив Лінус, намагаючись говорити спокійно.

На тварюку це не вплинуло.

— Для Іслерді усе — їжка, балакуча мухо.

Обличчя посміхнулося і ще більше наблизилося.

— Не я, — рішуче відповів Лінус. — Це Іслерді — їжа для мене.

Він не знав, чому так поводився і навіщо це сказав. Просто розумів, що коли побіжить, то павук його швидко зловить.

Монстр затнувся, посмішка сповзла з обличчя.

— Їжка маленька. Іслерді відчуває, що балакуча муха надто мала.

Лінус зажмурився. Навіщо ж він покинув руїни будинку? Як же він схибив, коли подався до лісу!

І тут почувся ще один голос:

— Це Іслерді — їжа для мене.

Лінус розплющив очі. Іслерді різко повернувся. Позаду нього сидів Гаральд. Дзьоб розтулений, шия дивно роздута.

— Іслерді — їжа для мене, — повторив Гаральд голосом Лінуса.

— Балакучої мухи дві? Два балакучих мух?

Іслерді заходився обмацувати все перед собою. Гаральд гучно заскрекотав.

Лінус знову ожив.

— Тут лише я, Іслерді! — вигукнув він.

Він підхопив кілька зламаних гілок з землі.

— Я скрізь навколо тебе! Зараз я тут…

Він кидав гілочки в різні боки — раз праворуч від павука, інший раз — йому за спину.

— Зараз я тут, — повторив Гаральд і стрибнув у кущі.

— А зараз я тут, — сказав Лінус, а тоді штурхонув палицею гладкий бік павука й швидко відійшов, коли гострі зуби чудовиська посунули до нього.

Іслерді заверещав. Його голова від люті оскаженіло металася туди-сюди.

— Балакуча муха — як він! — кричав павук. — Чому він балакати з Іслерді?

Лінус не міг зрозуміти, що павук має на увазі, але було видно: тварюка неабияк налякана.

— Бо вміє, — відповів Лінус. — Я точнісінько як він. То хто тут їжка?

— Іслерді не їжка! Іслерді ніколи не їжка! Іслерді жувати хороші хрусткі стегенця! Іслерді робити їжа балакуча муха!

Павук викинув передні ноги, Лінус раптом відчув якусь таємничу силу в руках. Він відстрибнув, і павук ударив точнісінько туди, де щойно стояв Лінус.

— Це Іслерді — їжа для мене! — кричав Гаральд із дерева.

Павук люто вискнув і заскочив на дерево. Його кінцівки вдарили в гілку, на якій щойно сидів Гаральд — той вивіркою злетів на верхні гілки. Лінус побачив натягнуті між гілками блискучі нитки павутини. Іслерді точно знав, куди заскочив Гаральд. Треба було негайно щось робити, інакше Гаральд стане павуковою їжкою.

Думки змішалися у голові, але одна ідея таки з’явилася.

— Іслерді! — щонайгучніше крикнув він. — Хочеш пожувати моє стегенце?

Павук зупинився і повернув своє безоке обличчя до нього. Гаральд скористався з цієї паузи й втік.

— Іди злови мене, Іслерді! — загорлав Лінус і кинув палицю перед собою.

Палиця впала на стежку — просто перед ямою, над якою павук натягнув свою сітку.

Іслерді з переможним ревінням кинувся до місця, де впала Лінусова палиця. Але торжество змінилося криком жаху, коли нитки під ним прорвалися і важке тіло павука зникло в ямі. Лише тріск почувся з пастки.

Лінус видихнув. Коли страх нарешті відпустив його, хлопець опустився на землю.

Гаральд усівся на гілку неподалік і з якимось особливим блиском в очах дивився на Лінуса.

— Їжка в замаскованій ямі! — мовив він раптом голосом Іслерді. — Це Іслерді — їжка!

Лінус усміхнувся, але вже за мить побачив волохату ногу, що піднялася з ями. Потім почувся гучний крик: