Князівство Трояндового Хреста

– Гаразд, гаразд. У лютому не буває ділових поїздок, тим паче у шляхти з ескортом найманців.

Світлий у відповідь сунув мізинець собі у вухо. При цьому він скорчив гримасу, яка, ймовірно, повинна була свідчити про те, що він намагається щось згадати, але більше нагадувала вираз на обличчі після удару по коліну.

– Ні, я не пам'ятаю нічого подібного.

Еркісія зітхнув. У нього було два варіанти: доброта або злість. Якщо у нього був вибір, він завжди намагався вибрати перше. Тому він простягнув руку до гамана і блиснув золотим талером перед очима селянина.

– А цей вид тобі теж нічого не допомагає спам'ятати?

Світлий завагався. Монах театрально знизав плечима і зробив вигляд, що ховає монету назад.

– Ну що ж! Була така. Але я не маю з нею нічого спільного!

– Питання не в тому, чи маєте ви до неї спільного, а в тому, куди ви її довезли.

– Вона хотіла поїхати в Кассель... Але ми звернули в Бірштайн.

– Це я знаю. Чому Кассель?

– Не знаю. Свого носа я туди не пхав. Воно того не варте.

– І що, ти довіз її до цього Касселя?

– Ні... Ми заблукали після тієї великої битви, що була навесні.

– Е-е, щось ти кручутиш. Де Гербштайн, а де Кассель? Ви що, завернули поправити здоров'я? Що ви робили у Бірштайні?

Селянин знову набрав у рот води. Еркісія зітхнув і витяг ще один талер. Орден заплатить. Очі Світлого загорілися. Це те, на що він сподівався.

– Більше ти не отримаєш. Говори.

– Ну, фроляйн спочатку говорила про Кассель, але не дуже. Потім було щось про Лотарингію, і врешті-решт вона захотіла, щоб я доставив її до Кельна. Але ми заблукали, як я вже казав. І вона сказала щось про Нідерланди.

– Куди вона врешті-решт поїхала?

– Я не знаю. До Кельна, це точно.

– Вона більше нічого не говорила про Нідерланди?

– Ні. Але там був ще той товстун.

Еркісія був приголомшений. Дійсно, з Катаріною подорожував огрядний пан.

– І хто ж це був?

– Його звали... Леве або Блеве. Голландець. Професор! Вчений! І коли він говорив, ти не знав, чи то засинати, чи то про неділю думати.

– Не пам'ятаєш, з якого він університету?

– Е-е... в Лєнпен?

Монах зітхнув.

– Гаразд, забирайся геть.

Селянин розвернувся на п'ятах, схопив свої два талери, побіг у провулок, і більше його не бачили.

– Університет у Лєнпен? Де, в ім'я всього святого, знаходиться Лєнпен?

Альберт спантеличено подивився на колегу.

– У Лейдені. Це має бути Лейден, – відповів іспанець і замислився.

– Той самий, де були Гроціус, Армініус і Картезій[5]?

– Саме той.

– Що їм може бути потрібно від дівчини?

– Сядьмо в корчмі. Я зголоднів і мені треба подумати, – сказав Еркісія і задумливо звів брови.

Коли вони повернулися до заїжджого дому і пізніше, коли подали густий бульйон, вони мовчали. Лише через тривалий час, переконавшись, що їх ніхто не підслуховує, іспанець почав пояснювати Альберту:

– У Лейденському університеті є така кафедра, яка називається "кафедра етеромантії". А етеромантія – це не що інше, як те, що ми називаємо благословенням або прецизією. Вони, однак, на відміну від домініканців, мабуть, не бачать небезпеки цієї галузі, тому що вони абсолютно не криються з прецизією. Мабуть вони вже готуються приймати студентів....

– Я все ще іноді не можу зрозуміти, як єретики можуть використовувати благословення. Я знаю, яке є пояснення, але... воно мене не до кінця переконує.

– На щастя, це проблема богословів, а не наша. Ходімо спати. Завтра на світанку ми вирушаємо в Амстердам, а це довга дорога.

– Амстердам? Чому не Лейден?

– Ну, ми ж не можемо увірватися в університет з криками, що така-то і така-то жінка перебуває в розшуку, бо її розшукує орден проповідників. Я також вважаю за краще уникати самого Лейдена; він маленький, тісний і там багато таких, хто любить совати свій нос не в свої справи. В Амстердамі ми дізнаємося стільки ж, а то й більше, а потім розчинимося в натовпі.

Все це відбувалося в травні. А тепер, у жовтні, сидячи між деревами і милуючись панорамою метрополії, Еркісія і хотів би згадувати далі, але йому завадив Альберт, який прокинувся і вирвав старшого товариша з його думок. Їхня піврічна подорож добігала кінця – через п'ятнадцять хвилин вони вже були на тракті, що вів прямо до столиці світової торгівлі.

– Може, пошукаємо допомоги в якійсь церкві?

– Ні, це занадто великий ризик. Католицьким громадам тут не раді, Альберте, і нам тут теж не раді. Ми не хочемо привертати увагу ні до них, ні до себе. Будь обережний з тим, що кажеш і кому ти це кажеш, контролюй свої реакції. Суди в Амстердамі справедливі і цивілізовані, але тільки для протестантів.

Молодий француз серйозно кивнув.

Близько полудня вони пройшли повз міську браму, прикрашену помаранчевими фестонами.

Розділ IV

У великому дзеркалі, привезеному з Венеції, обидві виглядали прекрасно. Вони були настільки схожі, що їх легко можна було вважати сестрами. Бланшфлер була трохи вищою, а Катаріна мала інший ніс, не прямий, як у її подруги, а маленький і кирпатий. Світле волосся Флер спадало гладко, а у Катаріни – хвилями. І це все. У всьому іншому – мов дві краплі води.