Князівство Трояндового Хреста

– На даний момент у тебе немає ні золота, ні армії, але якщо ти за підтримки матері робиш розвідку в Гаазі, значить, у тебе є перспективи і на одне, і на інше. Не знаю, де ти можеш дістати гроші... Король Карл навряд чи дасть їх тобі, він не дуже любить ні тебе, ні свою дочку... Але у мене є деякі підозри щодо того, звідки ти маєш намір взяти армію. Армія Генріха Оранського, яка дислокується в Рейху, стоїть без діла і захищає Нассау від нікого. Сам Генріх тобі не допоможе, оскільки буде зайнятий своєю кампанією у Фландрії, але яка шкода від того, що він дасть тобі солдатів? Він довіряє тобі, він бачив тебе на полі бою, він знає, з якої глини ти зліплений. Твоя проблема, однак, полягає в тому, що тобі не вистачає етеромантів. Ти ж розумієш, що той, хто має більше і краще навчених воїнів, виграє битви, але тобі нізвідки їх взяти, тому що навчання етеромантів триває віки і коштує дуже дорого. Ти шукаєш спосіб вивести їх з гри і таким чином застати Фердинанда зненацька, саме тому тебе так цікавить битва під Гербштейном.

Їй здалося, що принц ось-ось вибухне. Обличчя його почервоніло, на скроні пульсувала опукла жилка. Він роззявив рота, наче йому було важко дихати. Опанував він себе лише через довгий час.

– Хто... хто тобі все це розповів?

– Ніхто. Я здогадалася. До речі, ти повинен взяти до уваги, що якщо мені вдалося це вирахувати, то австрійська розвідка матиме з цим ще менше клопоту. Але зараз це не має значення. Я про все здогадалася?

– Майже. І тому розумієш, що інформація про Гербштейн має для мене вирішальне значення. Тому я мушу тебе попросити...

– Я дам тобі дещо краще, ніж інформація, – знову перебила його Катаріна.

Вона вже використала більшість своїх козирів, але в неї залишився ще один туз.

– А саме?

– Я дам тобі етеромантів.

– Це ж звідки?

– Це вже моя турбота.

Карл відсахнувся і вже відкрив рота, щоб щось сказати, але вона втрутилася:

– Ти обіцяв вислухати мене.

– Обіцяв. Пробач мені.

Катаріна перевела подих і на одному видиху сказала:

– Увійдемо до Німеччини разом. В мене теж є князівство, яке треба відвоювати. Ти даси солдатів і генералів, я дам золото і військо етеромантів. Ми відвоюємо Палатинат, а потім і Тальфінген.

Сталося. Вона зіграла ва-банк. Ідея, яку Катаріна щойно виклала, проростала в ній ще з балу у стадхаудера. Від того, що вона перевела в слова те, що задумала, голова її йшла обертом. Графиня знала, що план цілком здійсненний, особливо після захоплення і чудесного одужання Еркісії, які мали відіграти в ньому досить важливу роль. Вона знала, що з Віттельсбахами це може спрацювати. У неї було що запропонувати, і сама вона була в чудовому становищі для переговорів. Все залежало від реакції молодого принца – чи сприйме він її як серйозного співрозмовника, чи як навіжену дівчину. Катаріна чекала, затамувавши подих.

– Я... Це... Гм... – замислився Віттельсбах. Але тільки на мить. – Сам не вірю, що кажу це, але це має сенс. Але мені потрібно знати більше подробиць. Набагато більше. І порадитися з кількома людьми.

– Мені теж.

– Ти ж не чекаєш, що я розкажу тобі всі свої секрети. Ми ж ледве знайомі.

– Навзаєм. Пропоную обмежитися тим, що тимчасово станемо довіряти один одному. Просто скажи мені: коли ти їдеш до Нассау?

– Я не їду в Нассау. У цьому ти помиляєшся. Я матиму армію з зовсім іншого джерела.

Катаріна запитально подивилася на нього.

– Не дивись на мене так. Ти сама сказала: обмежена довіра. З іншого боку, я планував свою кампанію на наступну весну.

– У такому разі, у нас ще є багато часу. Скільки етеромантів тобі потрібно? Точніше, скільки буде потрібно нам?

– З того, що ви сказали, війська домініканців і с'юнгондерів під Гербштейном налічували близько двохсот чоловік. Якщо припустити, що я не буду втягнутий, точніше, ми не будемо втягнуті, у велику битву, думаю, роти буде достатньо. І щоб нею хтось командував, бо і для мене, і для Генріха це цілковита новизна. Іспанці не посилають домініканців до Нідерландів, нам не доводилося мати справу з ними в польових умовах.

– Це буде зроблено. А гроші?

– Про це, якщо чесно, мені теж не треба турбуватися.

– О. Невже ти подобаєшся Карлові більше, ніж я думала? Ні...

– Скажімо так, у Європі є люди, які зацікавлені в тому, щоб Габсбурги були якомога більше зайняті в Німеччині.

– Рішельє! – вгадала Катаріна. – Ха. Ось так, не думала, що у тебе такі зв'язки. Тебе не бентежить, що він вибив половину протестантів у своїй країні?

– Це політика, – насупився Карл, – а не урок етики. Не кажи випадково про це нікому, навіть своїй білявій подружці. Це дуже хиткий альянс, і у мене не дуже хороша позиція в ньому. Якщо десь з'являться чутки про це, французи можуть відрізатися від нього. А звідки збираєшся брати гроші ти?

– Скажімо так, я добре вклала свій капітал.

Катаріна видула губи, вистроївши хитру міну.