Князівство Трояндового Хреста

На цьому дискусія закінчилася. Катаріна, щаслива і радісна від того, що Карл не тільки сприйняв її всерйоз, але навіть загорівся її ідеєю, стала набагато витонченішою співрозмовницею, тож вони проговорили ще добру годину. Коли вони повернулися до палацу, на них уже чекали фон Барбі та Руперт. Те, як вони спілкувалися один з одним, вказувало на те, що їхня прогулянка, можливо, не була такою плідною, як у Катаріни і Карла, але вона, безумовно, також відбулася подалі від супроводжуючої придворної. Бланшфлер спалахувала, як троянда, щоразу, коли молодий принц дивився на неї, а він дивився на неї часто і кокетливо. Катаріна, не впевнена, чи не завадить такий роман її планам, швидко закликала фрейліну до порядку, вони ввічливо попрощалися з братами та їхньою матір'ю і сіли в карету.

– Що ви з ним там робили? – запитала Катаріна, щойно вони рушили з місця.

– Нічого. – Флер знову почервоніла, як призахідне сонце. – Тобто, нічого особливого. Нічого.

– А чогось такого не може потенційно з'явитися дитина?

– Що? Ні! Ми тільки... Неважливо. Не сердься.

Катаріна засміялася.

– Я не серджуся, Флер, люба, – заспокоїла вона подругу. – Але будь обережна. Цей Руперт виглядає досить днгковажним. Він сказав тобі щось цікаве?

– Ми... ми не дуже багато розмовляли, – буркнула Бланшфлер. – І що? Ти отримала те, що хотіла отримати?

– Напевно, що так. Все вказує на те, що найближчим часом ми повернемося до Німеччини.

– Ооо! Я маю на увазі, що я чудово проводжу тут час, хоча трохи сумую за домівкою. Я все ще не дуже добре розмовляю голландською. А як ти хочеш це зробити? Знову ж таки, Оберталфінген згорів.

– Спалений замок можна відбудувати. Більша проблема в тому, що батьківські землі зайняті габсбурзькими загонами.

– І що з того?

– А те, що ми їх відіб'ємо.

– Але як...

– Усьому свій час.

Бланшфлер замовкла, відчуваючи, що на цьому розмова на цю тему закінчується. Витривала вона менше хвилини.

– Ріна?

– Що?

– Ти впевнена, що це хороша ідея?

– Що ти маєш на увазі?

– Ну... Нам тут нічого не бракує. L’Empereur обожає тебе, ти можеш сидіти тут досхочу, а навіть якщо ні, то ти вже достатньо досвідчена, щоб якось з цим впоратися. Я їм тут подобаюся, я поклала око на пару кавалерів, зрозуміло, що це не одне й те саме, але тут ми в безпеці.

– По-перше, – насупилася Катаріна, – L’Empereur мене не обожнює, він ставиться до мене як до дорогоцінного експоната, який злісно відмовляється сидіти в скляній вітрині. Ти ж знаєш, що я не можу цього терпіти. По-друге, ні, Флер, я втомилася від цієї країни, я втомилася від абсурдно складної політики, я втомилася від академічної роботи. Я втомилася від чоловіків в окулярах, які диригують мною. Крім того, я не пробачу собі, якщо хоча б не спробую повернути землі мого батька, а моїх братів немає ні в полі зору, ні в думках. Але, – вона погладила подругу по щоці, – якщо хочеш, залишайся. Я не пошкодую. Розмістимо тебе в якомусь палаці.

– Ні, ні, ні! Якщо ти переконана, я поїду з тобою. Я просто хотів переконатися.

– У будь-якому разі, – фон Бессерер подивилася у вікно, – на нас чекає дуже цікавий рік.

Як тільки вони прибули до Лейдена, вона зажадала побачити Еркісію. Як виявилося, домініканець вже почав обережно ходити з милицею, а фон Найбор повідомила Катаріні, що він пішов до саду Ворстіуса. Дівчині вже набридло блукати садами протягом цього дня, але, не бачачи іншого виходу, вона накинула плащ, чепчик і вирушила на пошуки монаха.

Hortus Botanicus, який частіше називали просто садом, складався з двох частин. Перша – власне сад, де росли лікарські трави, тропічні та екзотичні рослини, звезені Ост-Індійською компанією з усього світу, – це була невелика п'ятдесятиметрова ділянка в стінах університету. Одного погляду на вкриті соломою порожні клумби було достатньо, щоб помітити, що Еркісії там немає. Тож Катаріна попрямувала до другої частини – парку, як називали досить великий лісовий масив, що тягнувся вздовж міського рову, який студенти Ворстіуса старанно підстригли і цивілізували, щоб зробити його ідеальним зразком західноєвропейської флори. Однак між тополями, в'язами та буками з'являлося все більше екзотичних дерев з помірних кліматичних зон, які просто більше не вміщалися в межах двору. Неважко було уявити, що через кілька десятиліть вся територія буде засаджена породами, які не зустрічаються в Європі.

Дівчина знайшла домініканця в самому кінці парку, де ліс фактично ставав зовсім диким. Еркісія сидів на стовбурі перевернутої вітром яблуні і спостерігав за качками, що плавали в рові. Йдучи, Катаріна шелестіла опалим вологим листям золотисто-помаранчевого кольору, так що чернець почув її здалеку.

– Чи не зарано для таких екскурсій? – запитала вона, підходячи і сідаючи на пеньок неподалік.

Іспанець усміхнувся.

– Чесно кажучи, я сиджу тут і чекаю, що хтось зацікавиться моїм зникненням. Я ослаб і не знаю, чи вистачить мені сил повернутися. Але я не міг більше витерпіти в цьому дивному голландському ліжку.

– Вам дуже боляче?

– Більше, ніж бік, болить моя ображена гордість. Але і це я, мабуть, якось переживу.

– У мене є дещо для тебе.