Читаем Королева Марго полностью

За той тиждень, що Коконна пробув у в’язниці, він багато передумав; не кажучи вже про те, що він щодня сходився на хвилину з Ла Молем завдяки послужливості тюремника, який, не попереджаючи їх, робив їм цю несподіванку, мабуть, не з самої лише філантропії; не кажучи про те, що вони умовились відносно свого поводження і вирішили заперечувати абсолютно все, — він був певен, що при деякому вмінні справа могла б повернутись на краще, бо обвинувачення проти них були не тяжчі, ніж проти інших. Генріх з Маргаритою не зробили спроби тікати, отже вони не могли бути скомпрометовані в справі, в якій головні винуватці лишились на волі. Коконна не знав, що Генріх перебуває в тому самому замку, де й він, а послужливість тюремника доводила йому, що над головою його витає заступництво, яке він називав невидимими щитами.

Досі допити торкалися намірів короля Наварського, планів втечі та участі, яку двоє друзів мали взяти в цій втечі. На всіх цих допитах Коконна відповідав щось невиразне і дуже плутав: він наготувався й далі відповідати так само і заздалегідь уже придумав усякі влучні заперечення, але помітив раптом, що допит спрямований на щось інше.

Йшлося вже про те, один раз чи кілька разів був він у Рене, одну чи кілька воскових фігурок зроблено було з намови Ла Моля.

Хоч Коконна й приготувався до допиту, але помітив, як йому здалось, що обвинувачення в значній мірі втратило свою силу, бо мова йшла вже не про зраду короля, а про статуетку королеви, та й статуетка ця була завбільшки з вісім чи десять дюймів.

Отже, він дуже весело відповів, що ні сам він, ні його друг уже давно не граються в ляльки і помітив з задоволенням, що відповіді його кілька разів викликали усмішку у суддів.

Ще не сказано було в віршах: я сміюсь, отже я без зброї; але вже багато разів сказано було це в прозі. І Коконна здавалось, що він наполовину вже обеззброїв своїх суддів, коли вони почали усміхатись.

Після допиту він вернувся до себе в кімнату з такими співами та шумом, що Ла Моль, для якого він галасував так, мусив був зробити з цього якнайкращі висновки для себе.

І його теж покликали вниз. Як і Коконна, Ла Моль з подивом побачив, що обвинувачення зійшло з попереднього шляху і стало на новий шлях. Його допитували про відвідини Рене. Він відповів, що був у флорентійця тільки один раз. У нього спитали, чи він не замовляв тоді воскової фігурки. Він відповів, що Рене показав йому цю фігурку вже готову. Спитали, чи не являла ця фігура собою чоловіка. Він відповів, що вона являла собою жінку. Спитали, чи чари не мали на меті смерть цього чоловіка. Він відповів, що метою чар було викликати кохання у цієї жінки.

Питання ці ставились і так і сяк, на сотню ладів, але на всі питання, хоч би як їх ставили, Ла Моль щоразу давав однакові відповіді.

Судді переглядалися з якоюсь нерішучістю, не знаючи, що казати і робити з такою простотою, але принесена генеральному прокуророві записка вивела їх із скрутного становища.

В записці стояло:

„Якщо обвинувачений не признається, вдайтеся до тортурів.

К.“

Прокурор поклав записку в кишеню, усміхнувся до Ла Моля і чемно відпустив його. Ла Моль увійшов до себе в камеру майже такий самий заспокоєний, якщо не такий самий радісний, як і Коконна.

— Гадаю, що все йде добре, — сказав він.

Через годину він почув кроки і побачив записку, що прослизнула попід дверима, хоч і не бачив руки, що принесла цю записку. Він узяв її, гадаючи, що лист, напевне, від воротаря.

Коли він побачив записку, в серці його зродилась надія, майже така ж сумна, як розчарування; він сподівався, що це записка від Маргарити, від якої він не мав жодних звісток з часу ув’язнення. Увесь тремтячи, вхопив він її. Вгадавши писання, мало не вмер від радості.

„Мужайся, — казала записка, — я пильную“.

— А, коли вона пильнує, — скрикнув Ла Моль, вкриваючи поцілунками папір, до якого торкалася дорога рука, — коли вона пильнує, я врятований!..

Щоб Ла Моль зрозумів цю записку і щоб повірив, разом з Коконна, в те, що п’ємонтець називав невидимими щитами, ми мусимо повести читача в той невеликий будиночок, в ту кімнату, де стільки сцен п’янкого щастя, стільки пахощів, стільки солодких споминів, що перетворилися в скорботу, шматували серце жінки, яка напівлежала на бархатних подушках.

— Бути королевою, сильною, молодою, багатою, вродливою, і мучитись, як я мучусь! — скрикувала ця жінка. — О, це неможливо!

Потім, хвилюючись, вона вставала, ходила, зупинялась раптом, припадала гарячим тілом до холодного мармуру, підводилась бліда, вмиваючись сльозами, ламала з криками руки і, розбита, падала знов у якесь крісло.

Раптом завіса, що відділяла апартаменти з вулиці Клош-Персе від апартаментів з вулиці Тізон, піднялась, шелестіння шовку перебігло по дерев’яній панелі, і з’явилась герцогиня де Невер.

— О, — скрикнула Маргарита, — це ти! З яким нетерпінням я чекала тебе! Ну, які новини?

— Погані, погані, бідна моя подруго. Катерина сама керує слідством, і тепер вона ще в Венсенні.

— А Рене?

— Арештований.

— Перш ніж ти встигла переговорити з ним?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России
Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России

Споры об адмирале Колчаке не утихают вот уже почти столетие – одни утверждают, что он был выдающимся флотоводцем, ученым-океанографом и полярным исследователем, другие столь же упорно называют его предателем, завербованным британской разведкой и проводившим «белый террор» против мирного гражданского населения.В этой книге известный историк Белого движения, доктор исторических наук, профессор МГПУ, развенчивает как устоявшиеся мифы, домыслы, так и откровенные фальсификации о Верховном правителе Российского государства, отвечая на самые сложные и спорные вопросы. Как произошел переворот 18 ноября 1918 года в Омске, после которого военный и морской министр Колчак стал не только Верховным главнокомандующим Русской армией, но и Верховным правителем? Обладало ли его правительство легальным статусом государственной власти? Какова была репрессивная политика колчаковских властей и как подавлялись восстания против Колчака? Как определялось «военное положение» в условиях Гражданской войны? Как следует классифицировать «преступления против мира и человечности» и «военные преступления» при оценке действий Белого движения? Наконец, имел ли право Иркутский ревком без суда расстрелять Колчака и есть ли основания для посмертной реабилитации Адмирала?

Василий Жанович Цветков

Биографии и Мемуары / Проза / Историческая проза