Крадії та інші твори

Пацюка, звичайно, я ставлю на перше місце. Він живе в твоєму домі, але не допомагає тобі купувати його, чи будувати, чи лагодити, чи податки сплачувати; він їсть те, що й ти їси, але харчу ані вирощує з тобою, ані купує, ані додому приносить; ти не можеш його позбутись, і якби він не був канібал, то вже давно посів би всю землю. Кіт стоїть на третьому, місці, в нього ті самі риси, тільки він слабший і тендітніший; він не жне, ані пряде, на тобі паразитує, але тебе не любить; він би вимер, перестав існувати, зник би з лиця землі (тобто в своєму так званому свійському різновиді), тільки що досі нічим його до того не примушено. (Є така байка, здається, китайська і, певно, літературна, про ті часи, коли на землі панували коти. Отож цілі віки марно силкуючись стати над усіма лихами смертних — голодом, моровицями, війнами, кривдою, глупотою, пожадливістю, — одне слово, над усіма клопотами цивілізованих урядів, — ці коти скликали зібрання наймудріших котячих філософів розважити, чи вдасться тут щось ізробити. Переговоривши подостатком, зібрання прийшло до одностайного висновку, що ціла дилема й усі ці проблеми суть нерозв’язні і єдиний практичний вихід — зректись, поступитись і піддатися задля цього вибраному різновидові нижчих істот, досить оптимістичних, аби вірити, що ці трудноти смертних можна залагодити, і при тім досить нетямущих, аби будь-коли зрозуміти справжнє становище. Ось через що коти живуть з нами, в усьому від нас залежні, коли йдеться про харч та притулок, хоч самі й лапою не ворухнуть нам допомогти і нас не люблять; коротше кажучи, ось через що кіт на тебе так дивиться, як він уміє дивитись).

Собаку я ставлю на четверте місце. Він мужній, вірний, незмінний у своїй відданості; він теж паразитує на тобі; його хибою (супроти кота) є те, що він працює для тебе, тобто самохіттю працює і радо, що він ладен мавпувати хоч би й які дурні фиглі, аби тобі на вподобу, аби його по голові погладили: такий самий здоровий і повноцінний паразит, як і будь-який інший, він має ту ваду, що є улесником, що вірить у свій обов’язок виявляти тобі вдячність; він буде упокорюватись і принижувати свою гідність тобі на втіху, лащитиметься, коли його стусонеш; у боротьбі він за тебе життя віддасть і зморить себе голодом над твоїм прахом. Коня я ставлю насамкінець. Це створіння спромагається лише на одну думку за раз, найхарактерніша його риса — полохливість і страх. Його й дитина може ошукати чи обдурити, щоб поламав собі ноги і щоб серце йому розірвалося від бігу занадто далеко й занадто швидко, від стрибків через занадто широку, тверду чи високу перепону; він лусне з переситу, коли його не глядіти, мов немовля; якби йому бодай крихту того розуму, що в найостаннішого пацюка, то він став би вершником.

Мула я ставлю на друге місце. На друге лише тому, що ти можеш примусити його працювати для тебе. Але це виключно в тих суворих межах, що він сам для себе визначив. Він не дозволить собі переїдатись. Він тягтиме воза чи плуга, але не побіжить у перегонах. Він і не спробує стрибати через будь-що, загодя не впевнившись, що перестрибне; він нікуди не ввійде, коли не знає з свого попереднього досвіду, що там по другий бік; він працюватиме терпляче десять років, а таки вижде нагоду раз тебе хвицнути. Одне слово, вільний від зобов’язань предків і не маючи відповідальності за нащадків, мул зборов не тільки життя, але й смерть, і став таким чином безсмертний. Якби він зник з лиця землі сьогодні, та сама випадкова біологічна сполука, що спричинила його появу вчора, спричинила б його появу через тисячу літ, незмінного і незміненого, так само непіддатливого поза тими границями, що він їх сам виміряв і випробував, так само вільного й самоправного. Ось чому Недів мул був надзвичайний, був справжній феномен. Постав десяток мулів на одній лінії, і коли пролунає команда: «Гайда!» — вони кинуться врозтіч у десятьох різних напрямках, наче сполохана зграйка водяних жуків, і саме той мул, що його напрямок випадково збіжиться з напрямком бігової стежки, неминуче виграє.