Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході

У салуні двоє чоловіків шукали власника ведмедя, бо хотіли купити його шкуру. Тварина лежала на сцені у величезній калюжі крові. Усі свічки згасли, крім однієї, яка непевно і тривожно шкварчала лоєм, як вотивна лампадка. На танцювальному майданчику до скрипаля приєднався юнак, він вистукував такт ложками, тримаючи їх між колінами. Плавно рухалися напівголі повії, деякі з оголеними грудьми. Брудним двором позаду будівлі двоє чоловіків йшли помостом до нужника. Третій стояв біля нужника і мочився у багнюку.

Там хтось є? запитав перший.

Чоловік, який справляв нужду, не звів очей. На твоєму місці я туди не заходив би, сказав він.

Там таки хтось є?

Я туди не заходив би.

Він підтягнув штани, застібнувся, пройшов повз них і попрямував до світла. Перший чоловік поглянув йому вслід, а потім відчинив двері нужника.

Боже всемогутній, сказав він.

Що там?

Той не відповів. Лише обійшов другого і попрямував назад до будівлі. Другий дивився йому вслід. Потім відчинив двері й зазирнув усередину.

У салуні ведмедя поклали на брезент, знятий з фургона, і гукнули всіх допомогти його винести. В аванзалі сигарний дим клубочився навколо ламп, як лиховісний туман, і чоловіки із тихим бурмотінням робили ставки та роздавали карти.

У танцях було затишшя, на сцену вийшов другий скрипаль, і вони обоє мацали струни, обертаючи маленькі дерев’яні кілочки, доки не були задоволені. Багато танцюристів хиталися залою п’яні, деякі скинули сорочки та куртки й тепер стояли з оголеними грудьми та спітнілі, хоча в приміщенні було досить холодно, їхнє дихання парувало. На підвищення для оркестру піднялася чимала повія і почала плескати в долоні, п’яно вимагаючи музики. На ній були лише чоловічі кальсони, на кількох її посестерах також був одяг, схожий на трофеї: капелюхи, рейтузи та сині саржеві кавалерійські куртки. Коли музиканти знову зацигикали, усі бадьоро закричали, розпорядник виступив наперед і оголосив танець, і танцюристи почали тупотіти, улюлюкати й хилитися один на одного.

І вони танцюють, дощана підлога грюкає під їхніми ботфортами, і скрипалі бридко посміхаються над своїми нахиленими інструментами. Над усіма ними височіє голий суддя, який танцює, жваво і швидко рухаючи своїми ніжками, а далі прискорює крок, вклоняючись панянкам, велетенський і безволосий, як гігантське дитя. Він каже, що ніколи не спить. Каже, що ніколи не помре. Він вклоняється скрипалям, плавно задкує, закидає назад голову, сміється глибоким гортанним сміхом, він загальний улюбленець, цей суддя. Він обмахується капелюхом, і місячна баня його черепа блідо плине під лампами, він гойдається, бере скрипку, обертається в піруеті, одне па, два па, танцює і грає одночасно. У нього легкі і спритні ноги. Він ніколи не спить. Він каже, що ніколи не помре. Він танцює у світлі та тіні, загальний улюбленець. Він ніколи не спить, цей суддя. Він танцює і танцює. Він каже, що ніколи не помре.

КІНЕЦЬ

ЕПІЛОГ

На світанку чоловік переміщується рівниною, роблячи у землі ямки. Він використовує дворучне знаряддя, яке забиває в отвір, запалюючи в ньому камінь своєю сталлю, отвір за отвором, викрешуючи вогонь, закладений туди Богом. Позаду нього у вранішньому світлі мандрівники, які шукають кістки, і ті, які їх не шукають, рухаються рівниною, затинаючись, як пристрої, чиї рухи контролюються спусковим механізмом і лопаткою, тож видається, що їх стримує розважливість чи задумливість, позбавлена внутрішньої істинності, і, пересуваючись, вони один за одним перетинають цю стежку отворів, що тягнеться до самого краю видимої землі і є, здається, не так прагненням певної безперервності, як перевіркою принципу, підтвердженням послідовності та причиновості, ніби кожен наступний ідеально круглий отвір завдячує своїм існуванням попередньому в цій прерії, сповненій кісток, їх збирачів і тих, хто їх не збирає. Він викрешує вогонь в отворі й витягує сталь. А потім вони всі знову йдуть далі.

Танцювати, не танцювати, танцювати знову Максим Нестелєєв

Жанр «Кривавого меридіана» (1985) — історичний роман[270]. А ще фронтирний. І (ревізіоністський, метафізичний пост- чи анти-) вестерн. І алегорія. І частково південна готика. І гностичний трактат. І притча. І ще сага й апокаліптичний роман (Гарольд Блум). І довга сюрреалістична поема (Шейн Шимпф). І, безсумнівно, великий американський роман.

Час дії — 1833-й (рік народження малюка), 1847–1848 роки (частина розділу І), 1849-й (наступні п’ятнадцять розділів), 1850-й (ще сім розділів), 1851-й (окремі фрагменти), 1862-й (окремі фрагменти), 1878-й (один розділ). Тобто основні події відбуваються після Американо-мексиканської війни 1846–1848 років.