Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході

Він недоумок. Заберіть його геть.

Рекрути відтягли старигана. Він почав щось белькотіти, але його ніхто не слухав, а вранці він зник.

Вони стали бівуаком біля водойми, і коновал попіклувався про мулів і мустангів, що загубили підкови, а інші до пізньої ночі у світлі багаття ладнали фургони. Вони рушили в кармазинове світання, де земля змикалася з небом на тонкому лезі рівнини. Попереду були невеличкі темні архіпелаги хмар, і величезний світ пісків із чагарником здіймався в безбережну пустку, де тремтіли ці сині острівці, а земля ставала нестійкою, небезпечно нахилялась і крізь відтінки рожевого і темряви вихилялася за межами світанку аж до крайніх рівчаків космосу.

На шляху їм траплялися ділянки, де різнобарвні скелі здіймалися нерівними врубами, виступи базальту проступали в розломах, антикліналі вигиналися, вцілілі рештки брил скидалися на пні велетенських стовбурів, блискавка лишила в камінні ущелину, де колись давно під час грози, вибухнувши парою, утворилися струмки. Вони проминули буру гряду базальтових дайок, що збігала на рівнину вузькими гребенями кряжів, схожа на руїни давніх стін, передвістя людських діянь, та ця гряда виникла за часів, коли не існувало ані людини, ані чогось живого.

Вони проїздили почасти зруйноване поселення й отаборилися у стінах високої валькованої церкви, розклали багаття з брусів, які впали із даху, а з-під склепіння в темряві почулися крики сов.

Наступного дня весь обрій на півдні заслало хмарами куряви, які тяглися на багато кілометрів. Вони їхали далі, спостерігаючи, як переміщується курява, доки вона не почала наближатися, капітан підняв руку, наказуючи зупинитися, дістав із в’ючного кошика стару мідну кавалерійську оптичну трубу, розсунув її і, не кваплячись, обстежив місцевість. Сержант зупинив свого коня поруч, і невдовзі капітан передав трубу йому.

Чортзна-який табун.

Мабуть, коні.

Як думаєш, скільки до них?

Важко сказати.

Поклич Канделаріо.

Сержант обернувся і жестом покликав мексиканця. Коли той під’їхав, йому передали трубу, мексиканець підніс її до ока і примружився. Потім опустив, подивився без неї і знову підняв трубу. Тоді завмер у сідлі, притуливши трубу до грудей, як розп’яття.

Ну? запитав капітан.

Той захитав головою.

Якого біса, і що це означає? Це ж не буйволи?

Ні. Думаю, мабуть, коні.

Дай-но мені трубу.

Мексиканець передав трубу капітану, і той знову обстежив крайнебо, потім склав її, натиснувши долонею, поклав до кошика, підняв руку, і вони рушили далі.

Виявилося, що то була худоба, мули і коні. Кілька тисяч голів, які наближалися до загону під гострим кутом. Під вечір вершників уже можна було розгледіти неозброєним оком — жменька обірваних індіанців, які верхи на спритних мустангах стримували стадо з країв. Були й інші в капелюхах, певно, мексиканці. Сержант притримав коня, щоб порівнятися з капітаном.

Що думаєте, капітане?

Я думаю, що ця купка варварів — крадії худоби, ось що я думаю. А ти що?

Таки схоже.

Капітан знову розсунув трубу. Гадаю, вони нас помітили, сказав він.

Вони нас помітили.

Скільки вершників ти бачиш?

З десяток.

Капітан постукав по приладу долонею в рукавичці. Не схоже, що це їх непокоїть, ага?

Так, сер. Не схоже.

Капітан похмуро всміхнувся. Може, до вечора ми ще побачимо тут якусь забаву.