Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході

У завісі жовтого пилу їх уже почали проминати перші тварини, сухорляві, з випнутими ребрами, худоба з рогами різної довжини і форми, жодна тварина не схожа на іншу, маленькі кістляві мули, чорні, як сажа, підштовхували один одного, задираючи схожі на дерев’яний молоток голови над спинами передніх, потім знову бики і корови, і нарешті перший з погоничів пронісся вздовж краю, тримаючи стадо між собою і загоном вершників. За ними з’явився табун з кількох сотень мустангів. Сержант визирав Канделаріо. Він пропустив увесь загін уперед, але так його і не побачив. Тоді приспішив коня крізь колону і виїхав на дальній край. Решта погоничів наближалася крізь куряву, капітан розмахував руками і щось кричав. Мустанги повернули вбік від стада, і погоничі направили їх просто на озброєний загін, що трапився їм на рівнині. Крізь пил уже можна було розрізнити на шкірі мустангів, як проявлення обрисів попередньої роботи крізь ґрунтовку на полотні, намальовані шеврони, руки, схід сонця, птахів, риб, найрізноманітніших і за формою, і за кольором, а тепер поверх тупоту непідкованих копит зачувся пронизливий звук кен — флейт з людських кісток, і дехто із загону почав задкувати, інші розгублено збивалися докупи, коли раптом з-за невидимих боків мустангів верхи постала казкова орда, озброєна піками і луками зі щитами, прикрашеними друзками розбитих дзеркал, що тисячами розокремлених сонць засліплювали очі супротивників. Легіон жахіть у кілька сотень вояк, напівголих або у вбранні аттичної чи біблійської давнини, чи в одежі, створеній хворою уявою: закутані в шкури тварин і вишукані шовки, предмети військового одягу, що досі зберігали плями крові колишніх власників, однострої вбитих драгунів, кавалерійські мундири з аксельбантами і галунами, хтось у циліндрі, хтось з парасолькою, хтось у білих панчохах і в забризканій кров’ю весільній вуалі, хтось у головному уборі з журавлиним пір’ям, хтось у шоломах із сириці, увінчаних рогами чи то бика, чи то буйвола, хтось у фраку задом наперед на голе тіло, хтось в обладунках іспанського конкістадора з глибокими вм’ятинами на нагруднику і наплічниках від давнішніх ударів булавою або шаблею, завданих десь в іншій країні людьми, чиї кістки давно перетворилися на порох, у багатьох у коси вплетена шерсть інших тварин так, що ті тягнулися по землі, а вуха і хвости їхніх коней прикрашені клаптиками барвистої тканини, у когось голова коняки повністю пофарбована кармазиново-червоним, а обличчя всіх вершників розмальовані так барвисто і гротескно, що вони скидалися на загін до смерті кумедних клоунів-верхівців, що завиває варварською мовою і несеться просто на них, наче орда з пекла, навіть страшніша за геєну вогненну, якою лякають християни, вони зловісно кричали і скімлили, оповиті димом, як паруваті істоти в незнаних людині краях, де блукає погляд, смикаються губи і тече слина.

О Боже, вихопилося в сержанта.

Деренчливий потік стріл затопив загін, рекрути захиталися і почали падати з коней. Ті ставали дибки і кидалися вперед, а монгольська орда обійшла їх з флангу і тепер налетіла з піками.