Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході

Загін зупинився, пролунали перші постріли, і сірий дим з гвинтівок заклубочився у куряві, а в рядах нападників виникли прогалини. Кінь малюка осів під ним, протяжно видихнувши. Він уже вистрілив і тепер сидів на землі, намацуючи підсумок. Поруч був чоловік, у якого з шиї стирчала стріла. Він трохи схилився, начебто молився. Малюк, потягнувшись до скривавленого вістря з óбідної сталі, помітив, що в чоловіка з грудей стирчало оперення ще однієї стріли, тож він був мертвий. Усюди лежали коні, з-під яких видиралися чоловіки, він побачив побратима, який, сидячи, перезаряджав гвинтівку, а з вух у нього струменіла кров, він бачив, як хлопці, розімкнувши револьвери, міняли порожні барабани на запасні, він бачив, як хлопці, падаючи навколішки, чіплялися за свої тіні на землі, він бачив, як чоловіків пронизували піками і хапали за волосся, знімаючи на ходу скальпи, він бачив, як бойові коні затоптували тих, хто впав, а малий біломордий мустанг з більмом на оці випірнув з мороку, клацнув зубами, як собака, перед його обличчям і щезнув. Дехто з поранених очманів і не розумів, де він, дехто зблід під маскою пилу, дехто наклав у штани або зсудомленими кроками йшов назустріч дикунським списам. На них накочувався несамовитий фриз, на вістрі якого неслися кінські голови з косими очима і сточеними зубами, на кінських спинах сиділи голі вершники зі жмутками затиснутих у зубах стріл, а їхні щити виблискували у куряві, хвиля врізалася у дальній фланг зім’ятих рядів під виття кістяних флейт, звисаючи з сідел, зачепившись п’ятою за ремінь на холці, вони натягували тятиви своїх коротких луків під витягнутими шиями мустангів, аж поки увесь загін не оточили і не розрізали навпіл, а потім, розігнувшись у сідлах, як пружинні ярмаркові фігурки, — в деяких на грудях були намальовані потворні морди, — вони накидалися на збитих з коней англосаксів, пронизуючи тих списами, забиваючи дрючками, зістрибуючи з мустангів з ножами і чудернацько пересуваючись на напівзігнутих ногах, як створіння, змушені пересуватися по-чужому, вони зривали з мертвих одяг, хапали за волосся і, проводячи лезами навкруг черепа як живих, так і мертвих, здіймали скривавлені скальпи, шматували і свіжували голі тіла, відрубували кінцівки, голови, патрали незвично білі тулуби, розкидали повними жменями нутрощі й геніталії, дехто з дикунів так замастився кров’ю, що, здавалося, ніби вони викачалися в ній, як собаки, а дехто накидався на напівмертвих і вдавався до мужолозтва, гучними криками привертаючи увагу товаришів. Потім з диму і пилу, звідки чулося тупотіння, виринали коні вбитих і починали кружляти, ляпотіла шкіряна упряж, колихалися розкуйовджені гриви, очі закочувалися від жаху до білків так, що скидалися на очі сліпців, спини й боки деяких були всіяні стрілами, наче пір’ям, а деякі, наскрізь пронизані піками, шпорталися, блювали кров’ю, тинялися колом на місці жорстокої бойні, а потім, брязкаючи, зникали з поля зору. Пил, припорошуючи мокрі неприкриті голови скальпованих, зупиняв кровотечу, і вони лежали з бахромою волосся нижче ран і тонзурою до кості, як скалічені голі ченці, а навкруги у просякнутій кров’ю пилюці стогнали і белькотіли щось нерозбірливе смертельно поранені і пронизливо кричали коні.

V

Через пустелю Больсон-де-Мапімі — Спроул — Дерево мертвих немовлят — Сцени різанини — Sopilotes[39] — Убиті в церкві — Ніч серед мертвих — Вовки — Пралі на переправі — Пішки на захід — Міраж — Зустріч з бандитами — Напад вампіра — Риття колодязя — Перехрестя в пустелі — Бідка — Смерть Спроула — Під арештом — Голова капітана — Уцілілі — На шляху до Чіуауа — Місто — В’язниця — Тоудвайн.

Дивно, але з настанням темряви серед нещодавно вбитих підвелася одна душа і непомітно зникла в місячному сяйві. Земля, де він лежав, просякла кров’ю і сечею зі спорожнених міхурів тварин, і він ішов брудний і засмерділий, як бридке виділення втіленої матки самої війни. Дикуни облаштувалися на пагорбі, і він бачив відблиски їхніх багать, на яких ті смажили мулів, чув їхні пісні, дивний і жалібний наспів. Обходячи бліді розрубані тіла і коней, що незграбно лежали, розкинувши ноги, він пішов на південь, орієнтуючись за зірками. У чагарнику ніч набувала тисячі форм, тож він уважно дивився перед собою. На темному тлі пустелі постать подорожнього залишала по собі слабку тінь у сяйві зірок і щербатого місяця, а вздовж хребтів завивали вовки, що прямували на північ до місця різанини. Він ішов усю ніч і однаково бачив позаду вогні.