Лазарус

— Мо’ перепродає, а мо’ доктору подаруночок? — стенув плечима околодочний. — Але якщо ніж водяника, і це він Ющинського порішив, то яке це має значення?

З того, як Топчій уперто приписував ножа аквусу, Тюрин зрозумів, що й околодочному нетерпеливиться закрити справу.

— А таке, що у нашій справі все має значення, — кисло відказав Тюрин, потер подряпину на щоці й жестом звелів іти до закладу відьми Гінди.

IV

Під немилозвучним ім’ям мадам Гінди ховалася вроджена відьма Ганна Іванівна Мендель. Сімейне життя шановної пані Гінди не заладилося. Її видали заміж за респектабельного заможного щезника. А що Київ багатий на відьом, Мендель не надто цінував подружнє ложе. Після гучного скандалу Ганна отримала як відступне ділянку на острові. І це була дуже вигідна угода. Щезник-проноза кілька років воював з містом за право отримати маєтність на Трухановому. За кілька років мадам Гінда здобула славу звідниці та вмілої господині розважального закладу «з хором, кабаре, ведмедями й циганами, а також різного ґатунку дозволеним ворожінням».

Будинок любощів відьми Гінди містився у двоповерховому дерев’яному особняку з різьбленими лиштвами і коником на даху. Коник виявився чудернацьким. Тваринну голову можна було роздивитися тільки анфас, якщо ж зайти до будинку збоку, коник нагадував оголену русалку.

— Теж не знає, хто він насправді, — посміхнувся до коника Тюрин.

Біля стіни закладу, наче солдати на відпочинку, вишикувалися діжки з-під вина. Двір вкривали численні сліди ніг. До закладу заїжджалися зі всієї Межі. Як Тюрин знав, бували тут і столичні.

Світлиця зустріла напівтемрявою, задушливим запахом конвалієвих парфумів, тютюну й кислого поту. Портьєри з червоного оксамиту затуляли двері у номери. Велике вікно під завісою виходило на річку. Під дахом стомлено позіхали підтоптані херувими. В їхніх очах читалася похмільна втома. У сонному промінні денного світла, що пробивалося крізь важкі гардини, виблискував ще брудний після гостей кришталь. На дні одного з келихів запеклася криваво-темна рідина.

«Упиря частували», — подумав Тюрин. Він добре знав подібні заклади, але будинок розпусти Гінди вражав особливим шиком.

— Найкращий, — ніби прочитав його думки Топчій, і його очі заздрісно блиснули. — Мадам Гінда назбирала найгарніших лісниць, польовок, мавок із західних губерній і навіть має окремі вологі кабінети з русалками.

— Ви просто як завсідник, Парфентію Кіндратовичу. Нечисть приваблює? У столиці це, знаєте, вважається збоченням, — уїдливо зауважив Тюрин і опустив очі. На дні його валізи, що зараз лежала у готелі «Європейський», серед одягу ховалася сороміцька колекція фотокарток з людиноподібними жінками у відвертих позах — ще один подарунок Тамари. А та, своєю чергою, отримала колекцію у «татка», який і продав її до будинку розпусти. Тамара була повією і зберігала фотокартки як пам’ять про падіння. Те, що віддала їх Тюрину, мовою жовтобілетниць означало особливу прихильність.

«Татко» забрав її з Межі. У її великих темних очах була якась туга, якась самотність, що підкупила Тюрина. Вони зустрічалися щоразу, коли він приїжджав до столиці. Тюрин завжди залишав гроші й радів, що вона не просила більшого. Найдужче боявся закохатися. Нікому, навіть собі не зізнавався, як довго йому довелося тамувати біль від батькової зради.

— Які гості! — господиня закладу ефектно вийшла з тіні.

Мадам Гінда, або Ганна Іванівна Мендель, виявилася ще молодою жінкою з пекельно-рудим волоссям і різнокольоровими очима. «Істинна Ліліт», — подумав Тюрин і проти волі уявив смугу мідного волосся, що тяглася від потилиці до попереку й закінчувалася маленьким звабливим хвостиком — неодмінним супутником родової відьми.

На згині лівого ліктя жінка мала велику родиму пляму — нахабно виставлений знак гаспида і відьминого прокляття. Яскрава хустка ніби ненароком сповзла з плечей, Гінда затягнула її під пишним бюстом, від чого груди ще дужче випнулися. Замість гаманця зі стану звисала клітка з потворною жабою. Все у Ганні Іванівні кричало про її приналежність до відьомського поріддя.

— Сідайте-сідайте, дорогії, — грудним голосом завуркотіла мадам. Сухо кивнула Топчію і розпливлася у посмішці перед Тюриним.

Нечутно з’явилася дівчина у довгому, майже прозорому вбранні, смиренно вклонилася і поставила перед гостями тацю з напоями. Замість слідів маленькі босі ноги залишали стежку з квітів.

— Подобається? — хитро підморгнула Ганна Іванівна і виразно покосилася на щоку Тюрина. — Чи, може, ви свою палку красуню забути не можете?

Олександр Петрович почервонів, згадуючи, у якому вигляді заявився: обличчя подряпане, сорочка подерта.

— Ми до вас у справі, — столичний поліціянт відсунув напої. Топчій, який уже тримав чарку біля губ, розчаровано цмокнув і поставив її на стіл. — Ви ж чули про трагедію, що сталася неподалік вашого закладу?

— Так, Андрійко Ющинський, бідолашне дитя, — мадам Мендель з удаваним співчуттям похитала головою.