Лазарус

— Звісно, це не знак двоголовців. Це символ народження Змія, знак його матері Апі, — продовжив хихотіти професор. — Я знав, що ви такий самий божевільний, як і ваш батько. А найсмішніше, що мій син значно більше схожий на нього, ніж на мене. Така сама пристрасть до вірувань нечисті. Він і вами марить. Вважає, що Петро Тюрин залишив вам вказівки, як розбудити Змія. Віра в те, що Обадію можна повернути, не гірша за інфекцію кощів — цілковито захоплює розум… — Голубєв ніби видихався, поставив склянку і закусив губу — Я не бачив такого у Володі. Це все?

— Ні, не все. Тепер точно не все, Степане Тимофійовичу, — Тюрин розстібнув шинель і сів у крісло навпроти професора. Його очі загрозливо зблиснули. Голубєв напружився. Раптом особливо чітко стало зрозуміло, що в будинку більше нікого немає. — Давно хотів вас запитати, Степане Тимофійовичу, ви теж допомагали батькові виловлювати і передавати Четвертому відділу змієпоклонців, теж спостерігали за тим, як їх катують? Вам це подобалося? — Тюрин вишкірив зуби у хижій посмішці.

— А ви думаєте, це були діти? Безневинні домовики чи потерчата? — на відміну від Перетца, Голубєв кинувся у наступ. — Вони загрожували Імперії. І так, ми сприяли правосуддю.

— Правосуддю? — закричав Тюрин. Він ледь стримувався, щоб не вхопити старого за барки. — Коли обливали упиря святою водою, допитуючись, де капища Апі?

— Це все ваш батько! Він остаточно збожеволів від бажання знайти серце Змія, — Голубєв учепився у фотель. Старечі губи тремтіли. — Він був переконаний, що його забрала Апі. І тоді, і зараз я вважаю, що це маячня! Але Бог мене покарав. Тепер і мій син вірить у серце Змія.

— Хоче отримати владу над нечистю?

Слова професора здивували. Тюрин не думав, що голова «Двоголового орла» може прагнути панування над людиноподібними. Скоріше винищення.

— Та хто вам таке сказав? І ви, і Петро помиляєтеся. Серце Змія — лише один з ключів до пробудження Змія. Принаймні так говорять легенди. Не більше. Але ваш батько був переконаний. Загорівся ідеєю, що серце дає владу над нечистю, відразу після розкопок на Щекавиці. Вони з Житоцьким щось там собі добачили. Я от нічого не бачив! — пристрасно виголосив Голубєв. — Забрав те, що ми знайшли, і все. А десь у середині 1880-х наші шляхи розійшлися. Мені набридло займатися цією гидотою. Так! Якщо хочете знати, набридло бачити потворні пики змієпоклонців, чути їхні виски. Я перейшов до музею. А він продовжував шукати. Хотів прикликати Апі. Був упевнений, що вона забрала серце.

Тюрин підвівся і пройшовся кімнатою. Серед жіночих штучок стояв лише один портрет. На ньому був зафіксований найцінніший трофей Голубєва — чорнявий хлопчик у матросці.

— Ви не хотіли, щоб син знав, чим ви займалися?

«Середина 1880-х, Вальдемару мало бути лише кілька років», — подумав Тюрин. Старий рвучко зітхнув. Єдиний син — і зовсім не такий, як йому мріялося.

— Але ви завжди були з ним поруч. На відміну від мого батька, — тихо проказав синьошкірий поліціянт.

— Востаннє я бачив Петра у 1892-му, за кілька місяців до погрому, — Голубєв знову налив собі випити. — Ми говорили про Апі та Стрітенську церкву. Він хотів провести там якийсь ритуал, змусити її віддати серце. Я сказав, що нічого не хочу про це знати. Ритуали, присвячені Апі, — суцільна кров. Петро відповів, що не потребує моєї допомоги. Він лише хотів, щоб я розповів одному гімназисту, що бачив на Щекавиці у 1874-му. Показав, що там знайшов. Я погодився. Хотів, щоб він якнайшвидше пішов. Ви би бачили його очі. Гімназист мав не кращий вигляд. Я зразу подумав — фанатик. Мої слова на нього якось дивно подіяли. Він ніби ще більше увірував у Апі та Змія. Сказав, що готовий. Я не став питати, до чого.

— Ви пам’ятаєте його ім’я?

— Власне, так, я готував його з історії до Університету. Розповідав про Змія. Може, я сам винен, що він у все це так повірив. Мабуть, Петро виловив його на якомусь зі зміїних місць. Сашко Хоменко. Так його звали.

Тюрин зігнувся, як від удару в груди. Підійшов до столика професора, налив собі з кришталевої карафки й одним духом випив.

— А що, крім народу букв, ви знайшли у кістках Змія? Що за ніж?

Голубєв здивовано хмикнув.

— Навіть Петро не знав про ребро Віщого Ольга. Заклятий ніж, єдина зброя, якою можна вбити Змія. А ще кажуть, що той, хто має це ребро, зможе повторити трюк Ольга і з нечисті стати людиною. У будь-якому разі, його викрали з музею кілька років тому, — додав професор таким тоном, що Тюрин не сумнівався: він знає, де зараз ребро.

— Я спробую все з’ясувати і захистити вашого сина. Якщо вже так трапиться.

— О ні, — широко посміхнувся Голубєв, — краще тримайтеся від Вальдемара подалі, а то це вам знадобиться захист.

*