Леся Українка. Книги Сивілли

Але найважливіше те, що відбувається щось схоже на нове знайомство між ними. Уже зовсім не дитина, Леся сама знову представляє себе дядькові: «Я знаю, що Ви мене не забули, хоч я може й не така тепер, якою Ви мене пам’ятаєте, я попробую сама себе описати. Я лицем і подобою здається мало змінилась, хіба що не така дуже білява як була, характер мій, я й сама це бачу, якийсь скритний, хоч мені й самій це не подобається <…>» [94, с. 56]. Здається, що дівчина почувається самотньою і навіть комплексує, бо зізнається: «У мене виходить жарт тоді, коли я хочу говорити поважно, а коли я хочу говорити щиро, то це теж якось не так виходить і від сього усього я не можу відчепитись навіть при розмові з мамою і Мішею, а вже з другими, то нічого й казати» [94, с. 56].

Загалом дівчина напрошується на інтелектуальні бесіди з Драгомановим. І здається, не без його впливу вже наступного року в листі до брата, відгукуючись на задум про видання українських перекладів світової літератури, ставить кардинальне «драгоманівське» питання: «Для кого писати?» «От тільки чого я не розумію як слід: чі ся перекладча література єсть те, що ти звеш народні видання, чі народні видання єсть щось зовсім окреме від перекладної літ[ератури]? А від сего, по моїй думці, багато залежить, як має обернутися справа» [94, с. 75].

Також не без дядькового впливу включається Леся Українка й у поширення ідей європеїзації в колі київської молоді. Про це вона сама пише Драгоманову, переказуючи, що «серед киян молодих остатнього часу починає ширитись европеїзм: вони починають учити европейські мови і інтересуватись европейською літературою» [94, с. 83]. Власне, доказом цього й стає задум молодих видавати «цілу серію перекладів найкращих творів европейських і російських авторів». Про себе принагідно зазначає, що хоче вчитись англійської мови, італійської вже трохи навчилася, взялася до французької та німецької.

Саме Драгоманов стає для Лесі Українки провідником у світ високої літератури, антропології та політики. Відомо про сім листів Михайла Петровича до племінниці, які вперше були оприлюднені в «Червоному шляху» за 1923 рік. Подаючи їх, Іван Ткаченко зауважував, що «листи ці писані “драгоманівкою” на звичайному поштовому папері в кліточку» [67, с. 188]. Зберігалися листи на той час у рукописному відділі Полтавського пролетарського музею, куди вони потрапили, як зауважує дописувач, з Гадяча випадково. Пізніше в статті «Леся Українка і М. П. Драгоманів (До питання про вплив М. П. Драгоманова на Лесю Українку)» (1954) Петро Одарченко, науковий редактор видання «Леся Українка. Хронологія життя і творчости» О. Косач-Кривинюк, яке вийшло в Нью-Йорку, повідомляв, що він користувався копіями листів із архіву сина Драгоманова — Світозара. При цьому він згадував про дев’ять листів Драгоманова до Лесі Українки та тридцять чотири її листи до нього [74, с. 9].

_{Лариса Косач (Леся Українка) в колі родичів і друзів. Зелений Гай, 1906 рік. Перший ряд зліва направо: Лариса Косач, Світозар Драгоманов, Ольга Косач-Кривинюк, Олександра Косач (Шимановська). Другий ряд: Михайло Кривинюк, Климент Квітка, Ізидора Косач, Олена Пчілка, Марія Карташевська}

Як видно з листів, Драгоманов консультував Лесю Українку щодо того, як записувати народні пісні, інформував про наявні переклади Ріґведи різними мовами, рекомендував вивчати англійську, просив дещо перекласти для себе, зокрема з Кардуччі (італійську вона на той час вивчала) та Ісаї (Леся зізнавалася, що хоче писати на біблійні теми). Особливо детальними є його коментарі щодо книжок з історії Ізраїлю, християнської церкви й раннього християнства. Він ґрунтовно пояснює зміст дискусій, які ведуться в колі науковців щодо монотеїзму, політеїзму, фетишизму в Старому Завіті, дуже тверезо говорить про те, що тогочасні коментатори часто підставляють власне раціональне розуміння на місце давнього вчення, наголошує, що найцікавішими є власне ті редакції та вставки до Второзаконня, які додавалися пізніше й відбивали історичні та локальні контексти. Далі розмова з «любою Лесічкою», як він називає племінницю в листах, переходить на поле політики, ситуації в Галичині, радикалізму, а також перекладів і творчості самої Лесі Українки. Детальність і серйозність порушених у листуванні тем засвідчують, що дядько трактував племінницю як серйозного бесідника; навчав і ангажував її як союзницю й помічницю.