ЛІРНИКОВІ ДУМИ

Вмер господь, а божа мати
Над морем сиділа.
Над морем вона сиділа,
Суху рибу їла.

Аж приходить Петро з Павлом:

«Вставай, божа мати,
Іди сина з хреста зняти,
Зняти, поховати».

Як почула божа мати -

Руки ізломила
І сухої половину
Риби опустила.

І ожила та півриба,

І досі ведеться.
І та риба в нас, хрещених,
Камбалою зветься.

І приходить божа мати,

З хреста сина зняла,
Плащаницею покрила,
В гріб камінний вклала.

В гріб уклала і над гробом

Страшно голосила,
Доки стража того гробу
Камнем не закрила.

Стража камінь привалила,

Печать приложила
І край гробу поставала,
Вогонь розложила.

На діяння [28]

і в нас про те Хлопці споминають:
Цілу нічку коло церкви
Вогню не згашають.

XXXIІ

От субота і минає,
Північ наступає,
Стоїть стража коло гробу,
Думоньку гадає...

Лиш минута за опівніч -

Вдруг печатка рветься,
Камінь з гробу підійнявся
І об землю б'ється.

Засіяло кругом гробу,

Стража утікає.
І господь наш і спаситель
З гробу воскресає.

І настав святий Великдень,

Цілая неділя:
Всюди радість, всюди празник
І душі весілля.

І відвідав господь матір,

І усіх як треба,
І на шостії неділі
Вознісся до неба.

І вознісся бог на небо,

А ми тут жиємо;
Но колись і ми на небі
З господом будемо.

Тілько богу тра молитись,

Як годиться, жити,
І святую волю божу
Від душі чинити. 

(9-12 листопада 1856 р.)