ЛІРНИКОВІ ДУМИ

Наступає жильний вечір [26]
Сонечко згасає,
І апостолів до себе
Господь зазиває.

І зійшлися всі дванадцять.

Просить господь сісти
І зачав вечерю тайну
З ними разом їсти.

Повечеряв разом з ними,

Зо всіма простився
І пішов від них до саду,
І в саду молився.

І молився... і кровавий

З него піт котився.
Аж опівночі з жидами
Іуда явився.

І невірнії зв'язали

Христу-богу руки,
І повели до Кайафи
На страшнії муки.

Стали бити і плювати,

До стовпа кували
І на голову пречисту
Тернину наклали.

І струями по всім тілі

Кров його спливала,
І плоть його пресвятая,
Як кора, спадала...

Аж приходить і Іуда,

Як глянув на муки -
Грішми в землю, а сам плаче,
Ходить, ломить руки.

Наостаток з того жалю

Прибігає к лісу,
І у лісі на осиці
Віддав душу бісу.

XXIX

А тим часом на Голгофу,
Стали бога вести
І звалили хрест на него
І казали нести.

І іде він, і несе хрест,

Силоньки немає:
Що пройде їднії гони -
Да й із ніг спадає.

І за брамою звалився,

І не може встати.
Аж несе їден убогий
Яйця продавати.

І кладе він їх під браму,

Бога підіймає.
Підіймає і хрест тяжкий
Нести помагає.

От і сама Гологофа,

Вбогий повернувся...
Коли гляне... його кошик
Злотом нагорнувся.

Да і яйця межи злотом

Були - не пропали,
Ще й, на диво,- крашанками
Й писанками стали.

І відтогді стали й люде

Писанки писати.
І в Великдень всіх знайомих
Ними дарувати.

А тим часом на Голгофі

Хрест уґрунтували
І на нему Христа-бога
Страшно розіпняли.

Розіпняли... руки й ноги

Цвяхами прибили
І ребро його святеє
Копієм пробили.

XXX

Тяжко мучиться наш господь,
Тяжко умирає,
І із жалю все замовкло,
Голосу не має.

Тілько горобці погані

Понад хрест літали,
І літали, і скакали,
І «жив-жив» кричали.

Терпів господь милосердний,

Далі став казати:
«Всяку птицю я приймаю,
Буду доглядати.

Горобця лиш не догляну

І не нагодую.
І нечистому на волю
Погань ту дарую».

І узяв їх чорт у руки,

Да і доглядає,
І на Семена [27] мірками
Всіх переміряє.

Міряє їх в очереті

І мірчук збирає,
І дну міру зоставляє,
Дев'ять мір пускає.

І від Семена до весни,

То і діти знають,
Горобці всі табунами
По світі літають.

XXXI