ЛІРНИКОВІ ДУМИ

І у нас багатий вечір
Каждий рік буває.
І господь в керницях воду
В вино претворяє.

Лиш не знати, в яку пору,
В якую годину,
Щоб послати до керниці
З відрами дівчину.

Було раз уже пізненько,
Каганці згасали,
А подекуди хрещені
Вже й позасипляли.

Лиш в їдній убогій хаті
Скалочка диміла.
І на лаві при вечері
Вся сім'я сиділа.

І що господь дав - із'їли,
Стали воду пити.
І напились, помолились -
Тра начиння мити.

А при хаті на ту пору
Ні краплі водиці.
Взяла дівчина відерця,
Пішла до керниці.

І набрала, і приносить,
В діжку виливає...
Коли дивиться - з відерця
Вино витікає.

Взяла друге... ні!
у другім Чистая водиця.
І убогі вечір мали
Такий, як годиться.

XXІІІ

Ба ще й друге в світі чудо
В вечір сей буває -
Вся худоба меж собою
В північ розмовляє.

Лиш послухати їх мову
Хто цікавість має,
Незабаром після того
Нагле умирає.

Був їден колись цікавий
Мову тую знати;
І приходить під обору,
І став вартувати.

І от віл їден піднявся,
Тяженько зітхає:
«Чого, брате, так зітхаєш?» -
Другий віл питає.

«Як же ж мені не зітхати,-
Каже той до того.-
Завтра в яму повеземо
Господаря свого».

І почув він - душа стала
Лиш на волосочку.
Біжить в хату: «Жінко, жінко!
Дай білу сорочку!»

Вмився, вбрався, як до смерті,
Богу помолився
І ще до світа, до рання,
В труні опинився.

Плаче жінка, діти плачуть,
Полежав він добу,
І ті самі воли везли
Його тіло к гробу.

XXIV

Проминуло неділь з десять,
Може, й ще неділя,
Як Христос-господь заходив
На теє весілля.

І зібрав він тьму народу,
Тьму неізчислиму.
І із ними іде в місто,
Місто Русалиму.

І зачали діти з вербів
Гіллячки ламати,
І ламати - і під ноги
Господу кидати.

А господь гіллячки тії
Всі благословляє.
Напослідок сам нагнувся,
Їдну підіймає.

І потріпав Петра нею,
І став промовляти:
«Ще лиш тиждень - і Великдень
Ви будете'мати...»

А Петро підняв гіллячку
І Павла став бити,
Злегка бити і те саме
Йому говорити.

І зачали і всі люде
Вербу підіймати,
Підіймати, злегка битись,
Да і примовляти:

«Ой верба б'є, а не я б'ю!
Ще лиш тілько тиждень -
І наступить, і настане
В нас святий великдень...»

XXV