ЛІРНИКОВІ ДУМИ

І дочувся Христос-господь,
Думоньку гадає,
Взяв з собою Петра-Павла,
Млини оглядає.

І де прийде - утішає
Бідную громаду.
І мельника научає,
Дає добру раду.

І задумав їден мельник
Бога налякати.
Щоб не дати свого злого
Млина оглядати.

Лиш не бога ошукати,
Господь знає теє,
І все наше господь знає,
Добреє і злеє.

Тілько господь з Петром-Павлом
Став на міст ступати,
Аж став мельник із-під моста
Як медвідь ревати.

«Рева й же ти, чоловіче! -
Господь йому каже,-
А у млині замість тебе
Нечистий заляже».

І той мельник ізмінився,
І медведем стався.
І на задніх тілько лапах
Людський знак остався.

А в млині його чортяки
Тютюн сушать, стелють,
І, як північ наступає,
На табаку мелють.

ХІV

Господь ходить в білім світі,
Іде коло ставу,
Аж чоловік на вершині,
Скошує отаву.

І що скосить - його жінка
Й діти забирають.
І відносять на горбочок,
Буду накривають.

І та буда незнати-що,
Людям сміх казати -
Блекотянії підпори,
Лободині лати...

«Що ти робиш? - господь каже.-
Помагай-бі, батьку!»
«А що ж роблю? та же бачиш,
Що будую хатку».

«Бійся бога, чоловічеі -
Став господь казати.-
Як ти будеш в сії хаті
Зиму зимувати?»

«Мені на зиму не треба,
Я і сю покину,
Тілько місяць маю жити,
Через місяць згину».

«Як же ж жінка твоя й діти?» -
Став господь питати.
«А я знаю? Може, підуть
До чужої хати».

І здихнув господь, і каже:
«Недобрії люде! ..
Не будете же ви знати,
Коли смерть вам буде...»

І сказав бог - віддалився,
Ходить понад ставом,
І от сонце спочиває,
Смеркне незабаром.

ХV

Розляглися скрізь тумани,
Закотилось сонце!
І приходить в село господь
Під їдно віконце.

І поглянув господь в хату.
В хаті - як годиться.
Не димить убога скалка,
Каганець блищиться.

Сам хазяїн кінець стола
Сидить, в кармазині,
А сусід стоїть, бідняка,
В сірії свитині.

Бідний плаче і ридає,
Багач, ні словечка.
Межи ними, як той каже,
Була суперечка.

І убогий, і багатий
Поле разом мали.
Разом вони обробляли,
Разом засівали.

І на щастя біднякові
Жито уродило,
А багатому все поле
Куколем заплило.

І відрікся багач поля,-
Боже, твоя воля! -
Да і каже: «Котре гарне,
То те моє поле...»

І зачалась межи ними
З того суперечка.
Бідний просить, бідний молить,
Багач - ні словечка.

Наостаток ніби зм'якнув
І бідному каже:
«Завтра нас сам бог розсудить
І поля покаже!»

XVI