Людина-коробка

Так, якщо справа несподівано поверне на інше, то ці нотатки попливуть у компанії з отими ящиками та уламками бамбукових коробок. Якщо на греблі з'явиться постать і це буде не моя знайома — я мерщій запхаю нотатки в вініловий мішечок, надму його й зав'яжу дротиною. На це піде секунди дві-три. Потім прив'яжу до нього невеликий камінець паперовим шпагатом. Іще якихось п'ять секунд. Загалом упораюся за півхвилини, щонайбільше за хвилину. Поки той збіжить сходами до пристані й слизькими кам'яними плитами дійде сюди, мине щонайменше дві-три хвилини. Боятися нема чого, я встигну. Якщо помічу в поведінці гостя щось підозріле, то негайно кину мішечок у воду. З каменюкою він полетить далеко. І тоді хай мій ворог простягає руку — мішечка йому не дістати. Навіть якщо він добре плаває, навряд чи кинеться у воду. Важити життям не кожен здатний. А в першу годину відпливу тут не плавають навіть човни. Мій напасник, напевне, знає про чорториї. А мішечкові вони не страшні. Вир з ним трохи пограється й відпустить у море. За кілька годин або днів паперовий шпагат розмокне й камінь відпаде. Надутий мішечок рано чи пізно примандрує до берега.

А якщо той чоловік нагодиться зараз?.. Хіба мої нотатки зможуть посвідчити, що саме він злочинець? Не думаю. Навіть якщо допишу сюди його ім'я, ніхто їм не повірить. Якщо ж описати й мотиви його чорних справ, то нотатки ще нижче упадуть в ціні. Все скидатиметься на вигадку чи наклеп. Але й нас не легко обкрутити. На звороті обкладинки цих нотаток ізоляційною стрічкою приклеєно негатив. Неспростовний речовий доказ. Спина чоловіка, який утікає з пневматичною рушницею під пахвою, нахиливши дуло до землі. Якщо зробити крупним планом, то, мабуть, удасться розпізнати його. Костюм поганенький, хоч і пошитий з міцного доброго полотна. Штани зім'яті. Такі товсті пальці бувають лише в нероб. Але найдужче впадають в око його дивні черевики: підйом низький, по боках якісь вирізи — неначе капці. Видно, часто доводиться цьому чоловікові роззуватись…

Так, людина, якій ці нотатки потраплять до рук, при бажанні зможе розбагатіти…

Нарешті почала прибувати вода. Рух автомашин нітрохи не зменшивсь. Але мені нема чого боятися людей. Мостом одна за одною гуркочуть автомашини, навантажені рибою та горами деревини. Збуджувані власним ревом, машини скидаються на сліпих од люті хижаків. Ідеальне місце для того, щоб упоратися з мертвим і живим. Ідеальне місце для вбивці й не менш ідеальне для жертви.

Стерся грифель олівця. Досить. Чи думає вона сьогодні прийти? Таким іржавим ножиком як слід олівця не застругаєш. Завтра, якщо доживу, неодмінно роздобуду дві-три кулькові ручки. В тій, яку я був знайшов біля школи, паста давно скінчилася.

Кілька зауважень про речовий доказ — фото, приклеєне на звороті обкладинки

ЧАС ФОТОГРАФУВАННЯ. Днів сім, а може, й десять тому, надвечір (провали пам'яті — типовий для людини-коробки стан).

МІСЦЕ ФОТОГРАФУВАННЯ. Під горбом, неподалік огорожі соєвого заводу (на передньому плані фото видно її тінь).

Я саме справляв малу нужду. Раптом щось ляснуло. Мені здалося, що це камінець випорснув з-під колеса вантажної машини й ударив по коробці (я часто ночую в придорожніх рівчаках, тому цей звук мені добре знайомий). Я роззирнувся туди й сюди, та на дорозі якраз не було жодної машини. В ту ж саму хвилину щось різонуло мене в ліве плече. Так шпарко, ніби крига торкнулася каріозного зуба. В бічне вічко я бачив крислате гілля старої шовковиці, там асфальтована спадиста дорога огинає картопляне поле птахоферми. (В лівому кутку фото видно частину цього дерева.) З його затінку вигулькнув чоловік. Під пахвою в нього блищала якась палиця. Я вмить збагнув, що це пневматична рушниця. Я дістав з полички свій апарат. (Я колись був фотографом, тож і досі тягаю з собою своє причандалля.) Хоч коробка й заважала, та тричі клацнути затвором я таки встиг; при експозиції 1/250 і діафрагмі 11 об'єкт потрапив у фокус, перш ніж чоловік метнувся через дорогу й зник за гіллям шовковиці.

Отже, цю подію зафіксовано. Що ж до пізніших, то їх засвідчити нема чим. Сподіваюсь на одне: знайшовши ці мої нотатки, ти повіриш мені й так.

ПЕРШІ ЗДОГАДИ ПРО НАПАСНИКА З РУШНИЦЕЮ. Порівняй з випадком, що стався з А. Здається, це вже закон: надумавши перебратись у коробку, люди вдаються до крайніх дій — збройного нападу з застосуванням пневматичної рушниці. Через те я не крикнув «рятуйте» й не кинувся за ворогом. Ще й відчув певну приязнь до охочого стати людиною-коробкою. Тим часом біль у плечі вщухав, змінюючись жаром. Колись він зазнає на собі ще страшнішого, тож гнатися за ним немає потреби.