Маленький друг

Викрутка зблиснула: бах, Денні побачив її на гігантському кіноекрані, що ніби холодним вітром доносився з його майбутнього… побачив себе на маленькому просяклому потом ліжку, без пам’яті, беззахисним і заслабким хоч для якогось руху. Годинник цокає, штори шелестять. Тоді оббиті двері трейлера скрипнули, геть повільно, то Фариш спроквола підібрався до його ліжка, стискаю­чи в руці ніж…

— Ні! — скрикнув він і розплющив очі саме тоді, коли Фариш, наче дрилем, бурив його здоровим оком.

Якусь довгу химерну мить вони дивились один на одного. Тоді Фариш гаркнув:

— Глянь на свою руку. Ти шо собі наробив?

Денні стривожено підніс обидві трепетні долоні й побачив, що великий палець вкритий кров’ю від зірваної задирки.

— Ти ліпше дивися за собою, брате, — мовив Фариш.

 

Уранці Еді — строго вбрана в синє — приїхала до дому Гаррієт, щоб забрати її маму на спільний сніданок, перш ніж Еді о десятій зустрінеться з бухгалтером. Вона дзвонила щодо організації цієї зустрічі три дні тому, і Гаррієт — після того, як відповіла на дзвінок і покликала маму до телефону — прослухала першу частину їхньої розмови й лише після цього повісила слухавку. Еді сказала, що їм треба обговорити якесь особисте питання, що це важливо й вона не хоче розмовляти про це телефоном. Тепер же, в коридорі, вона відмовлялася зайти присісти й позирала то на свій годинник, то на верх сходів.

— Поки ми доїдемо, там уже й десерти перестануть подавати, — сказала вона й заново схрестила руки, нетерпляче поцокуючи язиком: ц-ц-ц. Щоки в неї були бліді від пудри, а вуста (різко обведені у формі лука купідона восковою багряною помадою, яку Еді зазвичай приберігала для церкви) були подібні на жіночі не більше ніж тонкі відкопилені губи старого с’єра д’Ібервіля136 з книжки Гаррієт з історії Міссісіпі. Костюм у неї — прищипнутий у талії, з тричвертковими рукавами — був дуже строгий і також стильний, по-старомодному, костюм, про який Ліббі говорила, що Еді в ньому наче місіс Сімпсон, яка вийшла за Короля Англії137.

Гаррієт, яка розпласталася на нижній сходинці й сердито втупилася в килим, підняла голову й випалила:

— Але ЧОМУ мені не можна з вами?

— Як мінімум тому, — відповіла Еді — дивлячись не на Гаррієт, а кудись їй над головою, — що мені з твоєю матір’ю треба дещо обговорити.

— Я буду сидіти тихо!

— Особисто обговорити. А як максимум, — додала Еді, кидаючи на Гаррієт такий нещадний пронизливий погляд, що дівчину мало б пройняти холодом, — ти не вдягнена відповідно для жодних поїздок. Може, підіймешся нагору у ванну?

— Якщо сходжу у ванну, привезете мені оладок?

— Ой, мамо, — озвалася Шарлотта, кваплячись сходами в невипрасуваній сукні й із досі вологим з ванни волоссям. — Вибач, будь ласка. Я…

— Ой! Та нічого! — відказала Еді, але судячи з голосу, вона мала на увазі дещо інше. Прямо протилежне.

Так вони й пішли. Зовсім образившись, Гаррієт крізь запилюжені органдієві штори спостерігала, як вони від’їжджають.

Еллісон досі була нагорі, спала. Минулого вечора вона повернулася пізно. Якщо не враховувати певних механічних звуків — цокоту годинника, гулу витяжки й жебоніння водяного котла — у будинку панувала тиша, наче в субмарині.

На кухні на стільниці стояла бляшанка солоних крекерів, які придбали до від’їзду Іди й смерті Ліббі. Гаррієт скрутилася в Ідиному кріслі й з’їла декілька. Крісло, якщо заплющити очі й глибоко вдихнути, досі пахнуло Ідою, проте цей дух був ледь вловний і щезав, щойно вона надто силкувалася його затримати. Сьогодні Гаррієт уперше не прокинулася з плачем — чи бажанням поплакати, — відколи покинула табір на озері Селбі, та хоч очі були сухі, а голова ясна, вона непокоїлася; весь будинок затих, ніби в очікуванні якоїсь події.

Гаррієт доїла крекери, обтрусила долоні, після чого — зіп’яв­шись на крісло — стала навшпиньки, щоб вивчити пістолети на верхній полиці збройової шафи. Серед екзотичних азартних пістолів (інкрустованих перлинами «деррінджерів», хвацьких дуелянтських наборів) вона вибрала найбільший і найогидніший — револьвер «Кольт» подвійної дії, найбільше схожий на пістолети, якими послуговуються поліціянти в телевізорі.

Вона зіскочила вниз, зачинила шафку і — обережно, двома руками поклавши пістолет на килим (той виявився важчим, ніж здавався) — чкурнула до книжкової шафи в їдальні по «Енциклопедію Британіку».

 

Зброя. Див. Вогнепальна зброя.

 

Гаррієт понесла том на літеру «В» у вітальню й, розгорнувши, сперла його на пістолет, тоді зі схрещеними ногами сіла на килим і задивилася на діаграму й текст. Від технічного вокабуляру голова йшла обертом; протримавшись із пів години, вона повернулася до полиці по словник, але й він не дуже спростив ситуацію.

Стоячи навкарачки, вона раз по раз поверталася до діаграми. Спускова скоба. Відкидний барабан… але в який бік він відкидається? Пістолет на картинці не збігався з тим, що лежав перед нею: заскочка барабана, складання шарніра барабана, шомпол виштовхувача…