Маленький друг

Денні посунувся в кріслі; він очманіло роззирався по кімнаті. Ридання були уривчасті, гортанні й розпачливі, наче в дитини, але жорсткіші, ніби Фариш плювався й давився власним серцем.

— Боже, — мовив переляканий Юджин. — Ти лиш послухай.

— Мені з ним щойно не до сміху було, на стоянці «Білої кухні», — сказав Денні. Він підніс руки, брудні й обдерті.

— Шо сталося? — запитав Юджин. Він підійшов до вікна й визирнув. — Де Кертіс? — Кертіс, що мав проблеми з бронхами й диханням, часто потерпав від нападів несамовитого кашлю, коли засмучувався, — або коли засмучувався хтось інший, що печалило його понад усе.

Денні похитав головою.

— Не знаю, — сказав він хрипким і напруженим, ніби від зловживання, голосом. — Мене вже дістало вічно боятися. — На превеликий подив Юджина, він вийняв із чобота зловісний садовий ніж і — з кам’яним, але значущим виразом обличчя — з дзвінким грюкотом поклав його на стіл.

— Осьо мій захист, — сказав він. — Від нього. — І закотив очі особливим способом, ніби кальмар, — залишилося лише більмо, — що Юджин сприйняв як указівку на Фариша.

Жахливі викрики стихли. Юджин відійшов від вікна й сів біля Денні.

— Ти себе вбиваєш, — сказав він. — Тобі треба відіспатися.

— Відіспатися, — повторив Денні. Він підвівся, ніби намірився виголосити якусь промову, а тоді сів.

— Як я була молодша, — озвалася Ґам, пхаючись досередини зі своїми ходунками, долаючи відстань по парі сантиметрів за раз, клац-клац, клац-клац, — татуньо казав, шо з любóю людиною, яка сидить у кріслі й читає книжку, точно щось є зле.

Це вона говорила з певною мирною ласкою, ніби сама муд­рість цієї приказки якось додає її батькові честі. Буклет лежав на столі. Вона потягнулася тремтячою рукою й узяла його. Роздивилася спереду на відстані витягнутої руки, тоді обернула й глянула ззаду.

— Най бог бороне, Джин.

Юджин зиркнув поверх окулярів.

— Шо таке?

— Ой, — схлипнула Ґам, витримавши терпиму паузу. — Ну. Я просто не хочу бачити, як ти так далеко замахуєшся. На тім старім світі таким, як ми, тяжко. Мені аж зле, як подумаю про всіх тих професорів, шо позакінчували коледжі і тепер стоять перед тобою в черзі.

— Ба? Мені що, не можна на’ть подивитися на ту штуку кляту? — Звісно, вона йому зла не бажає, його баба: вона просто бідна стара зламана життям жінка, яка тяжко гарувала, ніколи нічого не мала, навіть можливостей, і навіть не знала, що таке та можливість. Та чому це має означати, що і її внуки не мають можливостей, Юджин так до кінця зрозуміти й не зміг.

— Я це в конторі з розширення взяв собі, ба, — сказав він. — Безплатно. І тобі би вартувало якось туди сходити й подивитися. У них там є книжки, як вирощувати чи не будь-яку на світі культуру, плід і дерево.

Денні — який увесь цей час сидів мовчки, втупившись у порожнечу, — трохи занадто раптово підвівся. Погляд у нього був скляний, а сам він хитався. І Юджин, і Ґам дивилися на нього. Він відступив крок назад.

— Пасують тобі ті окуляри, — сказав він Юджинові.

— Дякую, — відповів той, соромливо їх поправляючи.

— Гарні, — додав Денні. Від якогось неконтрольованого захоп­лення очі в нього виблискували. — Тобі їх весь час тра носити.

Він обернувся; тоді ж коліна йому підломилися, і він упав додолу.

 

Усі сни, від яких Денні відбивався протягом останніх двох тижнів, вдарили його одночасно, наче водоспад із прорваної греблі, і разом із ними закружляли й звалилися рештки й баласт різних етапів його життя — от йому знову тринадцять років, він лежить на нарах першу ніч у дитячій колонії (бежеві шлакоблоки, на цементній підлозі туди-сюди метляється промисловий вентилятор, ніби от-от зірветься й полетить геть), але водночас йому й п’ять років (перший клас), і дев’ять, коли мама була в лікарні, а він так гірко за нею сумував, так боявся і того, що вона помре, і власного п’яного батька в сусідній кімнаті, що Денні лежав у безпам’ятстві зі страху, заучуючи кожнісіньку спецію на принтованих шторах у себе в спальні. То були старі кухонні штори: Денні досі не знав, що таке коріандр чи маціс, але дотепер бачив, як ті коричневі літери витанцьовують на гірчично-жовтій бавовні (маціс, мускатник, коріандр, гвоздика), і самі ті назви складалися в поезію, що викликала аж до самого його ліжка ошкірений Кошмар у циліндрі…