Читаем Маленький друг полностью

Мама нахилилася ближче, щоб помацати її чоло, тоді насупила брови й подалася назад.

— Що це за запах? — Коли Гаррієт не відповіла, вона подалася вперед і підозріло понюхала її шию.

— Ти тим зеленим одеколоном набризкалася? — запитала вона.

— Ні, мем. — Брехня вже стала звичкою: зараз у разі сумніву найкраще завжди казати «ні».

— Він ні до чого. — Батько Гаррієт подарував його матері на Різдво, лаймово-зелений парфум із танцівницею фламенко; він роками стояв на полиці без діла, Гаррієт пам’ятала його з дитинства. — Якщо хочеш почати користуватися парфумами, я куплю тобі в аптечному магазині маленький флакон «Шанелі № 5». Або «Норелла» — такий моя мама носить. Мені «Норелл» не дуже подобається, він трохи засильний…

Гаррієт заплющила очі. Коли вона сіла, шлунок скрутило з новою силою. Ледь встигла вона покласти голову на подушку, коли мама зайшла знову, цього разу зі склянкою води й аспірином.

— Може, тобі краще баночку бульйону випити, — запропонувала вона. — Подзвоню мамі, запитаю, чи в неї нема.

Поки її не було, Гаррієт вилізла з ліжка і — загорнувшись у кусючий в’язаний плед — попливла в коридор і далі в туалет. Підлога була холодна, як і сидіння унітаза. На зміну блювотинню (трішки) прийшла діарея (багато). Відмиваючи опісля умивальник, Гаррієт була шокована, коли побачила в дзеркальці шафки з ліками, які червоні в неї очі.

Гаррієт поповзла назад у ліжко, її всю било дрожем. Хоч ковдри тяжко накривали кінцівки, вони не надто зігрівали.

Далі мама струшувала термометр.

— На, — сказала вона, — відкрий рот, — і запхала його Гаррієт.

Гаррієт лежала, втупившись у стелю. У шлунку все кипіло; багнистий присмак води досі не покидав. Вона занурилася в сон, у якому медсестра, схожа на місіс Дор’є зі служби здоров’я, пояснювала їй, що її вкусив отруйний павук, і тепер її врятує переливання крові.

Це я, сказала Гаррієт. Це я його вбила.

Місіс Дор’є з іншими людьми готувала обладнання для переливання. Хтось сказав: вона готова.

Я не хочу, відповіла Гаррієт. Облиште мене.

Добре, сказала місіс Дор’є й пішла. Гаррієт стривожилася. Навко­ло залишилося ще кілька інших жінок, які усміхалися їй і щось шепотіли, але жодна не запропонувала допомогти й не ставила запитань щодо її рішення померти, хоч Гаррієт трохи й хотілося б почути такі запитання.

— Гаррієт? — озвалася мама — і дівчинка рвучко сіла. У спальні було темно; термометр з рота зник.

— На, — казала мама. З чашки доносилися витримані й нудотні випари м’яса.

— Не хочу, — відказала Гаррієт, витираючи рукою обличчя.

— Сонечку, будь ласка! — Мама з острахом підсунула їй чашку для пуншу. Вона була з рубінового скла, і Гаррієт її обожнювала; одного дня, досить несподівано, Ліббі вийняла її з буфета, загорнула в газету й дозволила Гаррієт забрати собі додому, бо знала, як ця чашка їй подобається. Тепер, у тьмяній кімнаті, вона світилася чорним, зі зловісним рубіновим проблиском в осерді.

— Ні, — відмовилася Гаррієт, відвертаючись головою від чашки, яку їй постійно тицяли в обличчя, — ні, ні.

Гаррієт! — То пролунав рик колишньої дебютантки, тонкошкірої й норовистої, — нетерплячість, що не зносила жодних заперечень.

І знову чашка в неї під носом. Гаррієт не лишалося нічого, окрім як сісти й прийняти її. Вона ковтнула огидної м’ясистої рідини, силкуючись не векнути. Допивши, витерла рот паперовою серветкою, яку подала їй мама, — а тоді, без попередження, воно все повернулося, бельк, по всьому покривалу, гілочки петрушки й усе інше.

Мама злегка зойкнула. Від роздратування вона здавалася напрочуд молодою, ніби понура нянька в не найкращий вечір.

— Вибач, — нещасно промовила Гаррієт. Рідота відгонила болотяною водою, розмішаною з курячим бульйоном.

— Ой, сонечку, ну й жахіття. Ні, не треба… — з панікою в голосі спинила її Шарлотта, коли Гаррієт — зборена виснаженням — спробувала лягти назад у нечистоти.

А далі сталося щось дивне й неочікуване. Згори Гаррієт в обличчя щось потужно засвітило. То виявилася люстра з ограненого скла в коридорі. Гаррієт очманіла від розуміння, що вона вже не в ліжку й навіть не в спальні, а лежить на підлозі в коридорі нагорі, у вузькому проході між стосами газет. Що найдивніше, біля неї колінцювала Еді, світячи блідим нахмуреним обличчям без помади.

Гаррієт — цілком втративши орієнтацію — піднесла руку й стала мотати головою туди-сюди, і в цей час із гучними риданнями налетіла її мама. Еді виставила руку, щоб зупинити її.

— Нехай подихає!

Гаррієт лежала на твердій дерев’яній підлозі й чудувалася. Окрім подиву від того, що вона в іншому місці, перше, що їй спало на думку, це те, як болять голова й шия: болять по-справжньому. Друга думка — про те, що Еді не мало б бути нагорі. Гаррієт не пригадувала, коли востаннє Еді заходила в них удома кудись далі передпокою (відносно прибраного, задля зручності гостей).

Як я тут опинилася? — запитала вона в Еді, але слова вийшли не зовсім так, як мали б (думки всі збовталися й здушилися докупи), тож вона ковтнула слину й спробувала знову.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дети мои
Дети мои

"Дети мои" – новый роман Гузель Яхиной, самой яркой дебютантки в истории российской литературы новейшего времени, лауреата премий "Большая книга" и "Ясная Поляна" за бестселлер "Зулейха открывает глаза".Поволжье, 1920–1930-е годы. Якоб Бах – российский немец, учитель в колонии Гнаденталь. Он давно отвернулся от мира, растит единственную дочь Анче на уединенном хуторе и пишет волшебные сказки, которые чудесным и трагическим образом воплощаются в реальность."В первом романе, стремительно прославившемся и через год после дебюта жившем уже в тридцати переводах и на верху мировых литературных премий, Гузель Яхина швырнула нас в Сибирь и при этом показала татарщину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. А теперь она погружает читателя в холодную волжскую воду, в волглый мох и торф, в зыбь и слизь, в Этель−Булгу−Су, и ее «мысль народная», как Волга, глубока, и она прощупывает неметчину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. В сюжете вообще-то на первом плане любовь, смерть, и история, и политика, и война, и творчество…" Елена Костюкович

Гузель Шамилевна Яхина

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Проза прочее