Читаем Маленький друг полностью

Одін, покоївка Ліббі, яка приходила й ішла тоді, коли їй того бажалося, покинула кухню Ліббі, полишивши недорозкачане тісто на пиріг. Завітавши на кухню, Гаррієт побачила притрушений борошном і всипаний яблучними лушпайками та обрізками тіста стіл. За дальнім кінцем сиділа здрібніла й помарніла Ліббі, пила слабкий чай із чашки, що за розміром значно перевищувала її плямисті долоні. Вона схилилася над кросвордом у газеті.

— Ой, сонечку, так добре, що ти прийшла, — сказала вона, не відзначаючи, що Гаррієт прийшла без попередження, і не лаючи її — за що миттю взялася б Еді — за привселюдні походеньки в піжамній сорочці поверх блакитних джинсів і з чорнезними руками. Натомість вона машинально поплескала по сидінню крісла біля себе. — У «Комерційної приваби» новий чоловік складає кросворди, такі складні робить. Усе старі французькі слова, наука і таке подібне. — Тупим кінцем свинцевого олівця вона вказала на потерті квадратики. — «Металевий елемент». Знаю, що він починається з «Т», бо перші п’ять книг юдейського Святого Письма це точно Тора, але ж нема металу, що починався б на «Т». Правда ж?

Гаррієт роздивилася кросворд.

— Тобі потрібна ще одна літера. П’ять літер має титан, а ще талій.

— Золотко, ти така розумна. Мені б і на думку не спало.

— Справді, — сказала Гаррієт. — Шість по вертикалі. «Суддя або рефері». Це «Арбітр», тоді й метал буде талій.

— Боже правий! Так багато всього тепер вас вчать у школі! Як ми були дітьми, то анітрохи не вчили про ті старі страшні метали чи щось таке. Була лиш аритметика й історія Європи.

Спільно вони попрацювали над кросвордом — зайшли в глухий кут із «Сварливою жінкою» на сім літер, що починається на «Г» — доки зрештою не прийшла Одін і почала так жваво брязкати кухонним начинням, що вони вимушено ретирувалися до Ліббі в спальню.

Ліббі, найстарша із сестер Клів, єдина так і не одружилася, хоча старими дівицями в душі були всі вони (окрім тричі заміжньої Аделаїди). Еді була розлучена. Ніхто не розмовляв про цей таємничий союз, продуктом якого стала мати Гаррієт, хоча самій дівчинці страшенно хотілося щось про це дізнатися, і вона виканючувала в тіток хоч якусь інформацію. Та окрім кількох старих фотографій, що їй вдалося побачити (слабке підборіддя, світле волосся, тонка усмішка), і певних дражливих фраз, які випало підслухати («…випити любив…», «…сам собі найгірший ворог…»), про свого діда по материній лінії Гаррієт знала лише те, що він лежав в Алабамській лікарні, де кілька років тому помер. У молодшому віці Гаррієт (начитавшись «Гайді»55) узяла собі в голову ідею, що вона сама може стати шляхом для возз’єднання родини, аби її лише взяли в лікарню, щоб із ним зустрітися. Гайді ж якось причарувала надутого швейцарського дідуня в Альпах, повернула його «назад до життя»!

— Ха! На це я б не розраховувала, — сказала Еді, доволі рвучко смикаючи заґудзовану нитку на вивороті свого шиття.

Тет пощастило більше з мирним, хоч і скупим на події, де­в’ятна­дцятирічним шлюбом із власником компанії пиломатеріалів Пінкертоном Лембом, відомим у народі як містер Пінк, який ще до народження Гаррієт з Еллісон замертво впав у стругальному цеху внаслідок емболії. Пишний і ґречний містер Пінк (значно старший за Тет, він яскраво виділявся, вбираючись в онучі й норфолківські куртки56) не міг зачати дитину; поговорювали про всиновлення, хоч до цього так і не дійшло, але Тет що бездітність, що вдівство сприймала цілком безжурно; ба більше, вона мало не забула, що взагалі була одружена, і коли їй про це нагадували, реагувала з легким подивом.

Ліббі — справжня стара дівиця — була на дев’ять років старша за Еді, на одинадцять за Тет і на цілих сімнадцять за Аделаїду. Бліда, плоскогруда й короткозора вже в молодому віці, вона ніколи не була такою гарною, як молодші сестри, проте насправді не вийшла заміж через те, що старий суддя Клів — чия затюкана дружина померла, народжуючи Аделаїду — змусив її лишитися вдома й турбуватися про нього і трьох молодших сестер. Експлуатуючи безкорисливу натуру бідної Ліббі й успішно прогнавши ту жменьку залицяльників, що таки навідувалися, він тримав її в Напасті в ролі дармової няньки, кухарки й компаньйонки для крибіджа, доки не помер, коли самій Ліббі було вже далеко за шістдесят, полишивши їй фактично нуль без палички й купу боргів.

Через це її сестер мордувала провина, так наче то вони, а не їхній батько, тримали Ліббі в рабстві.

— Яка наруга, — казала Еді. — Їй сімнадцять, а тато змушує її доглядати за двома дітьми і ще й немовлям.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Дети мои
Дети мои

"Дети мои" – новый роман Гузель Яхиной, самой яркой дебютантки в истории российской литературы новейшего времени, лауреата премий "Большая книга" и "Ясная Поляна" за бестселлер "Зулейха открывает глаза".Поволжье, 1920–1930-е годы. Якоб Бах – российский немец, учитель в колонии Гнаденталь. Он давно отвернулся от мира, растит единственную дочь Анче на уединенном хуторе и пишет волшебные сказки, которые чудесным и трагическим образом воплощаются в реальность."В первом романе, стремительно прославившемся и через год после дебюта жившем уже в тридцати переводах и на верху мировых литературных премий, Гузель Яхина швырнула нас в Сибирь и при этом показала татарщину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. А теперь она погружает читателя в холодную волжскую воду, в волглый мох и торф, в зыбь и слизь, в Этель−Булгу−Су, и ее «мысль народная», как Волга, глубока, и она прощупывает неметчину в себе, и в России, и, можно сказать, во всех нас. В сюжете вообще-то на первом плане любовь, смерть, и история, и политика, и война, и творчество…" Елена Костюкович

Гузель Шамилевна Яхина

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Проза прочее