Читаем Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів полностью

Її імператорська величність привітно всміхнулася... — Королева Анна (на троні з 1702 по 1714 р.) спочатку прихильно ставилася до Свіфта.

...два ворожі угруповання тремексени й слемексени. — партії торі і вігів. Низькі підбори імператора вказують на його приналежність до вігів, до «низької» церкви. «В політиці торі — прихильники королівських прерогативів, віги — парламентських законів, що обмежували монарха. В релігії торі — високі церковники з ухилом до католицизму, віги — нижче духівництво із симпатіями до диссентерів. В економіці торі одержували прибутки із землі, віги — з капіталу, від торгівлі і мануфактур» (Англия в памфлете., с. 491).

...наступник трону симпатизує тремексенам. — Принц Велль-ський, майбутній король Георг ІІ, розходився в окремих позиціях зі своїм батьком, що симпатизував вігам; проте, ставши королем (на троні з 1727 по 1760 р.), тримав на службі запеклого віга Р. Волпола. Тому Свіфт каже, що «його величність трохи шкандибає». Свіфт приходить до висновку, що, за великим рахунком, політика одної партії відрізнялася від политики іншої не більше, ніж високий підбір від низького. Це збігається з думкою Болінброка, який, підкреслюючи у своїх «Міркуваннях про партії» користолюбство вігів і торіїв, вважав розділення на ці дві партії «безглуздим і смішним».

...видав декрет, де всім, під страхом найсуворішоїкари, пропонувалося розбивати яйця тільки з носика. — Прибічники тупого кінця — католики, гострого — протестанти. Вигнані з Англії прихильники католицького короля Якоба ІІ Стюарта і папи римського знайшли притулок у Франції, що спричинило на тривалий час стійку політичну ворожнечу між Англією і Францією.

Один імператор позбувся голови, а другий — корони. — Карл І Стюарт був страчений урядом Кромвеля в 1649 р., а Якоб ІІ Стюарт був скинутий з престолу у 1688 р. Ув’язненням першого і поваленням другого визначають початок (1640) і кінець (1688) буржуазної революції в Англії.

Розділ V

Імперія Блефуску — це острів... — Франція.

...легко потягнув за собою п’ятдесят найбільших військових ворожих кораблів. — За умовами Утрехтського миру, яким закінчилася війна «за іспанську спадщину» (1713 р.), Франція виплатила Англії величезну контрибуцію, віддала їй свої володіння в Америці (землі навколо Гудзонової затоки) і втратила право на значну кількість своїх кораблів, що в майбутньому підірвало її панування на морях і обмежило колоніальну політику. Англія виграла також за іншими пунктами миру, зокрема одержала від Іспанії Гібралтар, що був уже значно раніше захоплений англійськими каперами, одержала виняткове право торгівлі неграми та ін. Торі вважали укладення миру своєю заслугою, віги — актом державної зради.

... за три хвилини вогонь зовсім згас. — Ця воістину «раблезіанська» сцена (згадаймо, як у подібний спосіб Гарґан-тюа знешкодив армію короля Пікрошоля!) має свій підтекст. В ній виражена образа на королеву Анну, яка, під впливом свого упередження проти «Казочки про бочку», не захотіла гідно оцінити заслуг Свіфта в укладенні Утрехтського миру. Жест Сві-фта досить сміливий, проте не незвичний, бо, за його власними словами, «священная особа королевы ежедневно подвергалась оскорблениям в листовках и песенках, которые сеяли раздоры» (Англия в памфлете., с. 341).

Їхні погляди на обов’язки батьків і дітей дуже різняться від наших. — Погляди на виховання, що їх розвиває тут Свіфт, в цілому відповідають надзвичайно популярним в Англії і всій Європі «Думкам про виховання» Дж. Локка (1693), але з тією різницею, що Локк найбільшим злом вважав шкідливий вплив на дитину «юрби одноліток, яких школа збирає від різних батьків», а Свіфт — відповідно з його думками про деградацію англійського суспільства — самих батьків, некультурних і розбещених, неспроможних прищепити своїм дітям високі моральні норми. Видатний мислитель-педагог доби Просвітництва Ж.-Ж.Руссо щодо питання колективного чи індивідуального виховання підтримує у своєму трактаті «Еміль, або Про виховання» (1762) Локка, а не Свіфта.

Розділ VII

... зберегти ваше життя і тільки дав розпорядження вийняти вам обидва ока. — Невдовзі після смерті Анни торі інспірували в палаті общин дебати, спрямовані проти державного секретаря при вігах, віконта Болінброка (1678—1751), друга Свіфта.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Антон Райзер
Антон Райзер

Карл Филипп Мориц (1756–1793) – один из ключевых авторов немецкого Просвещения, зачинатель психологии как точной науки. «Он словно младший брат мой,» – с любовью писал о нем Гёте, взгляды которого на природу творчества подверглись существенному влиянию со стороны его младшего современника. «Антон Райзер» (закончен в 1790 году) – первый психологический роман в европейской литературе, несомненно, принадлежит к ее золотому фонду. Вымышленный герой повествования по сути – лишь маска автора, с редкой проницательностью описавшего экзистенциальные муки собственного взросления и поиски своего места во враждебном и равнодушном мире.Изданием этой книги восполняется досадный пробел, существовавший в представлении русского читателя о классической немецкой литературе XVIII века.

Карл Филипп Мориц

Проза / Классическая проза / Классическая проза XVII-XVIII веков / Европейская старинная литература / Древние книги
Графиня Потоцкая. Мемуары. 1794—1820
Графиня Потоцкая. Мемуары. 1794—1820

Дочь графа, жена сенатора, племянница последнего польского короля Станислава Понятовского, Анна Потоцкая (1779–1867) самим своим происхождением была предназначена для роли, которую она так блистательно играла в польском и французском обществе. Красивая, яркая, умная, отважная, она страстно любила свою несчастную родину и, не теряя надежды на ее возрождение, до конца оставалась преданной Наполеону, с которым не только она эти надежды связывала. Свидетельница великих событий – она жила в Варшаве и Париже – графиня Потоцкая описала их с чисто женским вниманием к значимым, хоть и мелким деталям. Взгляд, манера общения, случайно вырвавшееся словечко говорят ей о человеке гораздо больше его «парадного» портрета, и мы с неизменным интересом следуем за ней в ее точных наблюдениях и смелых выводах. Любопытны, свежи и непривычны современному глазу характеристики Наполеона, Марии Луизы, Александра I, графини Валевской, Мюрата, Талейрана, великого князя Константина, Новосильцева и многих других представителей той беспокойной эпохи, в которой, по словам графини «смешалось столько радостных воспоминаний и отчаянных криков».

Анна Потоцкая

Биографии и Мемуары / Классическая проза XVII-XVIII веков / Документальное