Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів

Александр Македонський (356—323 рр. до н. е.) — видатний полководець стародавнього світу, в битві під Арбелою (331 р. до н. е.) здобув вирішальну перемогу над персами. В добу еллінізму, коли жив Александр, грецька мова — «койне» — суттєво відрізнялася від мови Гомера й афінських класиків, яку за часів Свіфта прийнято було вивчати в школах; Ганнібал Барка (247—183 рр. до н. е.) — видатний карфагенський полководець; за розповіддю Тіта Лівія (кн. 1, розд. 37), під час переходу через Альпи він наказав розпекти вогнем, а потім полити оцтом (прокислим вином) скелю, що перегородила йому дорогу, після чого скеля тріснула; Цезар Гай Юлій (102—44 рр. до н. е.) — римський полководець і політичний діяч, наприкінці життя проголосив себе імператором, за що був убитий в сенаті прибічниками республіки; свої перемоги відмічав тріумфами — урочистими зустрічами в Римі, що вважалися найвищою формою вшанування полководця; Помпей Гней (106—48 рр. до н. е.) — римський полководець, спочатку союзник, пізніше — противник Цезаря, що завдав йому поразки в битві на Фарсалі у Фессалії 48 р. до н. е.; Брут Марк (85—42 рр. до н. е.) — римський сенатор; захищаючи республіканський устрій в Римі, виступив проти диктатури Цезаря і був учасником його вбивства; Юній Брут (на рубежі VI—V ст. до н. е.) — легендарна постать, засновник республіки і перший консул в Римі; дізнавшись, що його сини замішані у змові етруського царя Тарквінія, рішуче засудив їх на страту; Сократ (469—399 р. до н. е.) — грецький філософ, за наказом афінського суду мусив випити чашу с отрутою; Епамі-нонд (418—362 р. до н. е.) — грецький полководець, воював із спартанцями, помер від числених поранень; Катон Молодший («Утичний») — (95—46 рр. до н. е.) — римський політичний діяч, республіканець; після поразки армії Помпея, в якій він воював, позбавив себе життя в Утиці; Томас Мор (1480— 1535 рр.) — англійський філософ і політичний діяч, автор «Утопії», де змалював ідеальний соціальний устрій; був страчений королем Генрі VIII

Розділ VIII

Гомер — легендарний поет Стародавньої Греції, якому приписують створення поем «Іліада» і «Одіссея» (УГІІ— VH ст. до н. е.); Арістотель (384—322 рр. до н. е.) — грецький філософ; Дідім (рубіж І ст. до н. е. — І ст. н. е.) — коментатор Гомерових поем, жив у Римі; Євстафій з Константинополя (кінець ХІІ ст.) — архієпископ, досліджував Гомерові поеми; Дунс Скот Йоганн (1270—1308) — середньовічний філософ-франци-сканець, коментатор Арістотеля; Рамус П’єр (1515—1572) — французький філософ, критик Арістотеля; Декарт Рене (1596—1650) — французький філософ і математик, засновник філософії Нового часу; Гассенді П’єр (1592—1655) — французький філософ, виступив проти схоластичної інтерпретації Арістотеля в середні віки і проти вчення Декарта про вроджені ідеї, прибічник філософії Епікура; Епікур (341—270 рр. до н. е.) — грецький філософ, заперечував роль богів у світі, визнавав вічність існування матерії; теорія тяжіння — теорія Ісаака Ньютона (1643—1727), до якого Свіфт ставився зневажливо; Геліогабал (або Елагабал) — римський імператор у 218—222 рр., прославився своєю любов’ю до витончених страв; Агесілай (rV ст. до н. е.) — спартанський цар; ілот — раб у Спарті; спартанська юшка — юшка з бичачої крові із сочевицею (різновид бобових), яку ніхто, крім спартанців, не міг їсти.

Полідор Вергілій (1470—1555) — італійський історик на службі у папи, автор «Історії Англії» латинською мовою.

Акціум — мис на західному березі Греції, де у 30 р. до н. е. відбулася битва між флотами Августа Октавіана і Антонія; Август Октавіан — римський імператор («принцепс») з 27 р. до н. е. по 14 р.; Антоній Марк (82—30 рр. до н. е.) — римський полководець, суперник Октавіана в боротьбі за владу в Римі; у вирішальний момент битви при Акціумі його кораблі, разом з кораблями єгипетської цариці Клеопатри, повернули до берега; після поразки заподіяв собі смерть.

...коли б я з його ласкавого дозволу міг «вилизати пил коло його ніг». — На острові Лагнег панують типові східні звичаї. В Японії і Китаї тих часів існували принизливі для європейців церемонії допуску до імператора, зокрема обряд «ке-тоу» (в Китаї), коли дипломат мав 9 разів стати перед ним на коліна і стільки ж лягти долілиць, при цьому він мусив визнати імператора за свого сюзерена, а себе — за його васала; подарунки передавалися імператору як «данина» з країни дипломата. Тривалий час це перешкоджало встановленню нормальних дипломатичних відносин між країнами Сходу і Заходу.

Розділ X