Мексиканська готика

Дойли мали досить багату колекцію срібла. На кожній полиці за склом тьмяніли таці, чайні сервізи, тарілки і підсвічники. Самотужки з таким завданням їй не впоратись, однак Ноемі твердо поклала собі показати цій жінці, чого вона варта.

— Я зроблю це, якщо ви дасте мені ганчірку і поліроль.

У кімнаті було темно. Запаливши кілька ламп і свічок, щоб краще бачити, Ноемі заходилася ретельно начищати кожнісінький вигин і западинку, шуруючи ганчіркою емальовані лози і квіти. Деякі труднощі виникли із цукорницею, та зрештою вона впоралась.

Коли Флоренс повернулася, на столі вже лежало чимало блискучого посуду. Ноемі якраз полірувала одну з двох чашок, стилізованих під гриби. Біля їхніх денець було зображено дрібні листочки й жучків. Якщо за основу взято справжній гриб, Френсіс, певне, зміг би сказати, який саме.

Флоренс стояла, мовчки спостерігаючи за роботою Ноемі.

— А ви працьовита, — озвалася врешті.

— Коли я в настрої, то можу працювати як бджілка, — відповіла Ноемі.

Флоренс підійшла до столу і провела рукою по полірованому посуду. Взяла одну з чашок, покрутила в руці, уважно розглядаючи.

— Хочете добитися похвали? Та цього замало.

— Не похвали, але вашої поваги, можливо.

— Вам так потрібна моя повага?

— Ні.

Флоренс поставила чашку і сплеснула руками, оглядаючи срібло. Її очі майже побожно блищали. Ноемі здавалося, що стільки блискучих предметів — це трохи забагато, хоч їй і було шкода, що більшість часу вони вкривалися пилюкою, забуті в сервантах. Для чого гори срібла, яким не користуєшся? У людей з міста воно також є, але вони не ховають його на полицях.

— Більшість цього посуду виготовлено зі срібла з нашої копальні, — сказала Флоренс. — Знаєте, скільки срібла добувалося там? Сила-силенна. Дядько привіз апаратуру і спеціальні технології, щоб добути його із темних надр. Ім’я Дойлів має вагу. Не думаю, що ви розумієте, як пощастило вашій кузині стати частиною нашої родини. Бути Дойлом означає бути кимось.

Ноемі подумала про ряди старих світлин у коридорі, про наполовину зруйнований будинок із запорошеними кутками. Що значить «бути Дойлом означає бути кимось»? Невже Каталіна була ніким, доки не оселилася в цьому домі? Невже й Ноемі належить до безликої, безрідної маси?

Либонь помітивши скептичний вираз Ноемі, Флоренс пильно поглянула на неї.

— Про що ви розмовляєте з моїм сином? — спитала вона зненацька, знову сплеснувши руками. — Сьогодні у бібліотеці. Про що ви розмовляли?

— Про спорові відбитки.

— І все?

— Все не пригадаю. Але про спорові відбитки розмовляли точно.

— Може, про життя у місті?

— Було трохи.

Якщо Говард нагадував їй жука, то Флоренс — комахожерну рослину, готову кинутись на муху. Колись у брата Ноемі була венерина мухоловка, якої вона боялася, коли була маленька.

— Не морочте йому голови. Зайві думки підуть йому на шкоду. Йому добре тут. Йому не треба слухати про вечірки, танці, випивку та інші фривольності, якими ви займаєтеся в Мехіко.

— В такому разі я постараюсь говорити з ним лише на схвалені вами теми. А ще ми зітремо з глобуса всі міста і вдамо, ніби їх не існує, — відказала Ноемі, не бажаючи від погроз Флоренс втискатися в кут, як дитина.

— Ви дуже нахабна, — сказала Флоренс. — Думаєте, ніби маєте особливі сили тільки через те, що дядько вважає, що у вас гарне личко. Але це не сила. Це — відповідальність.

Схилившись на стіл, Флоренс заглянула у велику квад­ратну тацю, краї якої були стилізовані під квітковий вінок. Її обличчя відображалося в ній видовжено і деформовано. Вона провела пальцем уздовж краю таці, торкаючись квіток.

— В молодості я думала, що світ навколо сповнений див і несподіванок. Навіть трохи поподорожувала і зустріла напрочуд енергійного чоловіка. Думала, він забере мене кудись, змінить моє життя, — промовила вона, і на мить її обличчя пом’якшилося. — Але від долі не втечеш. Мені судилося прожити все своє життя і померти у Домі-на-Горі. Хай так буде і з Френсісом. Він прийняв свою долю. Так легше всім.

Перевела свої сині очі на Ноемі.

— Я складу все сама. Ви можете бути вільні, — сказала вона, закінчуючи розмову.

Ноемі повернулася до себе. Згадала одну з Каталіниних казок: жила-була одна дівчина, замкнута у вежі, й порятувати її прийшов принц. Сівши на ліжко, подумала, що деякі чари неможливо розірвати.

11

Ноемі почула серцебиття, гучне, як барабан. Воно кликало її. Через нього вона прокинулась.

Нишком вийшла з кімнати, аби знайти, де ховається те серце. Притулила руку до стіни й відчула його. Шпалери напнулися, як напружений м’яз, підлога під її ногами стала м’яка й волога. Це рана. Вона ходить по великій рані. Стіни також були ранами. З-під облізлих шпалер, замість цегли й дерев’яних перегородок, вона бачила хворі óргани, вени й артерії, вкриті слизом.

На стукіт серця вона пішла уздовж червоної лінії на килимі. Та була схожа на надріз. Червоний надріз, кривавий слід. Спинилася посеред коридору й побачила жінку, що дивилась на неї.