Мексиканська готика

І як те нещасне створіння, про яке говорила Флоренс, — котре не знає, де його місце у світі і як його знайти, — Ноемі посиділа трохи на сходах, розглядаючи на закруті поруччя німфу, на тлі якої в сонячному промінчику повільно крутилися пилинки.

16

Флоренс більше не дозволяла Ноемі лишатися з Каталіною наодинці й наказала Мері, одній зі служниць, чатувати в кутку кімнати. Більше їй тут не довіряли. Звісно, ніхто того не казав напряму, але коли вона наблизилась до ліжка Каталіни, покоївка повільно відійшла в інший кут кімнати, щоб зробити зовсім непотрібну роботу: поправити одяг у шафі, скласти ковдру.

— Ви б не могли зробити це пізніше? — спитала Ноемі в Мері.

— Вранці не маю на те часу, — рівним тоном відповіла служниця.

— Мері, благаю.

— Не звертай уваги, — втрутилась Каталіна. — Сідай.

— О, я… Так, це неважливо, — якомога спокійніше відповіла Ноемі.

Не можна засмучувати кузину. До того ж Флоренс дозволила їй зайти до Каталіни всього на пів години — не більше, — тому їй хотілося використати цей час із якнайбільшою користю.

— Виглядаєш ти вже краще, — додала вона.

— От брехуха, — усміхнулась у відповідь Каталіна.

— Збити тобі подушки чи принести капці, щоб ти потанцювала, як ті принцеси зі «Стоптаних черевичків»?

— Ти любила ілюстрації у тій книжці, — м’яко промовила Каталіна.

— Любила. І почитала б її й зараз, якби могла.

Покоївка заходилася поправляти штору, стоячи спиною до дівчат. Каталіна хитро зиркнула на Ноемі:

— Почитаєш мені вірші? Книжка он там, на столику. Ти ж знаєш, як я люблю Сор Хуану.

Ноемі пам’ятала книжку, що лежала на нічному столику. Як і збірка казок, ця була для її кузини таким же скарбом.

— Який ти хочеш послухати?

— «Жінкам даремно кожний гріх…»

Ноемі розгорнула книжку. Ось вони, старі сторінки, так добре знайомі їй. Але серед них був один незвичний елемент: пожовклий папірець, складений удвоє й захований між аркушами. Подивилась на кузину. Міцно стиснувши губи, Каталіна мовчки глянула у відповідь повними страху очима, а тоді кивнула на Мері. Покоївка поралася біля штор. Ноемі сховала папірець до кишені і спокійно прочитала Каталіні кілька віршів. Невдовзі прийшла Флоренс зі срібною тацею, чайником, чашкою і коржиками на порцеляновому блюдці.

— Каталіні час відпочивати, — сказала вона Ноемі.

— Авжеж.

Закривши книжку, покірно попрощалася з кузиною. Коли повернулася до себе в кімнату, помітила, що Флоренс встигла побувати й там: на столику стояла таця з чашкою чаю і коржиками — як і для Каталіни.

Зачинила двері, не звертаючи ані найменшої уваги на чай. Ноемі не мала апетиту і навіть не пригадувала, коли востаннє викурювала сигарету. Від усієї цієї ситуації їй не хотілося нічого.

Розгорнувши папірець, миттю впізнала Каталінин почерк у куточку. «Це — доказ», писала кузина. Насупившись, продовжила розгортати. Цікаво, що написала Каталіна? Невже те саме, що й у тому дивному листі, який надіслала батькові — з якого все почалося?

Однак виявилося, що лист написаний зовсім не Каталіною. Він був старий, написаний на ламкому папірці. Дати не було, втім, схоже, це була сторінка зі щоденника:

Я звіряю ці слова паперу, бо це єдиний спосіб не втратити рішучості. Завтра мені її може забракнути, але ці слова триматимуть мене в реальності, теперішності. Я постійно чую їхні голоси. Вони шепочуть, світяться вночі. Можливо, цей будинок і життя в ньому були б стерпні, якби не він. Наш господар і повелитель. Наш Бог. Розколоте яйце, з якого здіймається могутній змій з роззявленою пащею. Наш великий спадок, похований у надрах, загорнутий в хрящі, кров і корені. Боги не вмирають, так каже мати — так вона вірить. Але вона нездатна захистити мене, врятувати нас. Тому я мушу діяти сама, і мені байдуже, богохульство це чи вбивство — а чи те, й інше. Він побив мене, коли дізнався про Беніто, але в ту таки мить я заприсяглася, що не народжу йому дитини і не зроблю, як хоче він. Я твердо переконана, що ця смерть не буде гріхом. Навпаки, вона стане моїм звільненням і мій порятунком. Р.