Метаморфози

419] Вбилось тобі трохи нижче від місця того, де під шию

420] Клітка підходить грудна. Хоча й легко поранене, серце -

421] Тільки-но вийнято спис - разом з тілом усім похололо.

422] Вмить підхопила його, що в імлу западав, Гілонома.

423] Легко долоню на рану кладе, припадає вустами

424] До його вуст, одлітаючу душу затримати хоче.

425] Бачить, однак, що помер. Із словами, що їх у загальнім

426] Гаморі я не розчув, на залізо, що з тіла стриміло,

427] Впала й мужа свого, зустрічаючи смерть, обнімала.

428] Перед очима стоїть дотеперіще той, хто вузлами

429] Шість пов'язав собі лев'ячих шкур на грудях могутніх -

430] Теокомед, що людину й коня захищав одночасно.

431] Кинув він пнем, що й дві пари волів його не здвигнули б,

432] І в Оленіда, Тектафа, жбурнув, йому череп розбивши.

433] Навпіл склепіння тверде розкололося; і через ніздрі,

434] Через очниці та рот, через вуха рідкий витікає

435] Мозок. Так само відстояне 'через плетінку дубову

436] М'яко струмить молоко; так під натиском сита рідкого

437] Точиться сік, виступаючи, згущений,- через щільніше.

438] Я ж, поки Теокомед хоче зброю з полеглого зняти,-

439] Свідок твій батько, Пелей,- устромив йому меч по руків'я

440] В низ живота. Незадовго за ним од меча мого впали

441] Хтоній і Телебоант. У руці мав рогатину Хтоній,

442] Ратище - Телебоант. Саме ним він завдав мені рану -

443] Бачиш он слід? Скільки часу спливло, а рубець не затерся!

444] Варто б тоді було слати мене на підкорення Трої!

445] Гектора міг я в ту пору якщо не здолать, то принаймні

446] Стримати натиск його. Та тоді він дитям був, а може,

447] Ще й не родивсь. А мене ось пригнічує вік мій сьогодні.

448] Про Періфанта, що виграв двобій із кентавром Піретом,

449] Що я тобі оповім? Чи про Ампіка: списом терновим

450] Без наконечника прямо в лице він поцілив Ехекла.

451] Гостру дрючину під серце ввігнав Макарей Ерігдупу-

452] Пелетронійцю. Та й я розпоров, пам'ятаю, Кімелу

453] Низ живота тим колом, що Несе його в мене пожбурив.

454] Та не подумай, що тільки одним віщуванням займався [216]

455] Мопс Ампікід: від несхибного списа, що Мопс його кинув,

456] Гримнув на землю Годіт, і не міг уже й слова сказати:

457] До підборіддя - язик, підборіддя ж - до горла прибито.

458] Списом п'ятьох продірявив Кеней: Антімаха, Стіфела,

459] Брома, Еліма й Піракма, що замість меча мав сокиру.

460] Не пам'ятаю вже ран, лиш імення та кількість полеглих.

461] Рине, однак, одягнувшись у стягнену зброю Галеза,

462] Вбитого ним же, Латрей, величезний поставою й тілом.

463] Віку середнього був: не юнак вже, але й не похилий,

464] Силу юнацьку ще мав, хоча сивінь засіяла скроні.

465] Гордий мечем, і шоломом осяйливим, і македонським

466] Ратищем гострим, до станів обох повернувши обличчя,

467] Зброєю грізно потряс і, по колу дзвінко промчавши,

468] Так ось, хоробрий, почав, потривоживши тихе повітря:

469] «Маю й тобі потурати, Кенідо? Для мене ти завжди -

470] Жінка, а не чоловік. Чи сама вже не тямиш сьогодні,

471] Ким тебе мати на світ привела та якою ціною

472] Образ оманливий цей, чоловічий, тобі було дано?

473] Ким була зроду, згадай; що знести довелось - і за кошик,

474] Діло жіноче, сідай та покручуй собі веретенцем.

475] Війни мужчинам залиш!» А Кеней, поки так похвалявся,

476] Списом протяв йому бік, що випнутий був під час бігу,

477] В місці, де з мужем поєднувавсь кінь. Ошалівши від болю,

478] Кинун кентавр юнаку фессалійському піку в обличчя.

479] Піка ж одскочила так, мов градина - від плоскої крівлі,

480] Наче дрібний камінець - від напнутої шкіри тимпана.

481] Ближче підходить кентавр і силкується меч гостролезий

482] Пхнути Кенеєві в бік. Але меч не бере його тіла.

483] «Все ж не уникнеш сумного кінця! Полосну тебе зараз

484] Лезом, якщо притупилося вістря!» -- сказав і по боці

485] Навскіс ударив його, скільки розмаху мав у правиці.

486] Аж загуло, задзвеніло довкіл: розламавшись на кусні,

487] Випорснув меч із руки, мовби тіло було мармуровим.

488] Поки той з дива німів, що ворог - живий і здоровий,-

489] «Черга моя тепер,- мовив Кеней,- на тобі перевірю

490] Якість заліза свого!» - й по руків'я кентаврові в плечі

491] Меч смертоносний загнав, ще й рукою всередині тіла

492] Кілька разів ним крутнув, щоб поглибити ранами рану.

493] Ось налітають із криком розлогим півконі-півлюди,

494] Всі завзялись одному продірявити тіло списами.

495] Побіч, відбившись, лягають списи; ні один не лишає

496] Жодного сліду: стоїть собі гордо Кеней-елатеєць.

497] Дива такого ніхто ще не бачив. «Нечуваний сором!--

498] Вигукнув Моніх.- Йому одному лише - мужу з дівиці! -

499] Ради гуртом не дамо! Коли й муж він,- дівицями, значить,

500] Нині зробилися ми! То пощо нам тіла велетенські?

501] Сили подвійні пощо? Надаремно, виходить, природа [217]

502] В нас, наймогутніших, дві воєдино зріднила істоти!

503] Не від богині, як видно, пішли ми й не від Іксіона,

504] Що, на могутність свою уповаючи, й вишню Юнону

505] Брався звести. Ну а ми - півмужчині в бою уступаєм!

506] Скелі й колоди на нього навалюйте, гори зсувайте,

507] В хід пустімо й ліси, щоб цупку з нього вирвати душу!