Метаморфози

508] Горло хай ліс пригнітить: від ваги, невразливий, хай згине!»

509] Мовивши, дуба вхопив, що з корінням колись його вирвав

510] Австр ошалілий, і ним у безстрашного ворога кинув.

511] Приклад подав недарма: не минуло й хвилини, як Отрій

512] Голий, без лісу лишивсь, Пеліон - без глибокої тіні.

513] З-під величезного стосу дерев увільнитися хоче

514] Гнівний Кеней, вивертається, двигає, дужий, на плечах

515] Цілі ліси; але стіс виростав і вкривав поступово

516] Голову й рот. І нарешті, не маючи змоги й дихнути,

517] Він омлівати почав. Час од часу на вільне повітря

518] Вирватись пробував ще, та не міг - тільки рухавсь на ньому

519] Щойно повалений ліс. Так і схили високої Іди -

520] Ось перед нами вона - колихаються при землетрусі.

521] Та не відомий кінець: запевняють одні, що в глибини

522] Тартару тіло ввійшло під навалою цілого лісу.

523] З цим не годивсь Ампікід: він помітив, що птах жовтокрилий

524] Злинув з-під купи дерев і в прозорім повітрі розтанув.

525] Я тоді теж того птаха побачив уперше й востаннє.

526] От спостеріг його Мопс, коли той, озираючи табір,

527] М'яко лягав на крило й переповнював клекотом небо,

528] й так, і душею, й очима його проводжаючи, мовив:

529] «Щирі вітання тобі, наша гордосте, славо лапі ті в,

530] Мужу хоробрий, що в дивного птаха тепер обернувся!»

531] Вірою кожен і гнівом пойнявся: усіх-бо вразило

532] Те, що на нього лише одного завзялось ціле військо.

533] Доти давали ми волю мечам, поки з лютих кентаврів

534] Жменька лишилась, та й ті поховались у темряві ночі».

535] Тим закінчив свою оповідь Нестор про те, як лапіти

536] Верх у тій битві взяли. Тлеполему проте заболіло,

537] Що про Геракла не згадано й словом; тому, не змовчавши,

538] Каже таке: «Вельми дивно мені, що Гераклову славу,

539] Старче, мовчанкою ти обійшов! А мій батько, бувало,

540] Сам повідати любив, як істот подолав хмарородних».

541] Сумно пілосець на те: «А чи варто пригадувать давні

542] Лиха й біду, що її затягла вже років поволока,-

543] Те, як я батька твого не злюбив, потерпівши од нього?

544] Невірогідне він звершував справді; заслуги Алкіда

545] Славить весь світ, але я... заперечити б їх намагався.

546] Ні Деїфоба, ні Полідаманта, ні Гектора навіть

547] Не вихваляємо ж ми,- та чи хто свого ворога хвалить?

548] Хто ж, як не славний твій батько, з землею зрівняв оборонні [218]

549] Стіни Мессени? А хто неповинні Еліду і Пілос

550] Розруйнував? Хто з мечем і вогнем до моєї оселі

551] Грубо ввірвавсь? Не кажу вже про інших, полеглих од нього.

552] Нас у Нелея дванадцять було - сини, як соколи -

553] Всіх, окрім мене, твій батько згубив; один я лишився.

554] Втім, це й не диво, що всіх він долав; одне тут є чудо:

555] Перікліменова смерть. Будь-якого він міг набувати

556] Вигляду й знову ставати собою. Таку йому здатність

557] Дав моревладний Нептуп - зачинатель роду Нелея.

558] Ким тільки той не ставав, щоб не датись Алкідові в руки!

559] Врешті, в орла обернувся, що в небі стрімкі блискавиці

560] Носить у кігтях кривих, полюбившись отцеві безсмертних.

561] Сили набувши орлиної,- кігтями, крилами, дзьобом

562] Дряпати, бити, клювати почав він обличчя Геракла.

563] Та тірінфієць напнув проти нього свій лук непохибний

564] І, поки птах, у підхмар я злетівши, повис нерухомо,

565] Вцілив стрілою туди, де крило прилягає до тіла.

566] Рана була незначна. Та залізом підсічені м язи

567] Слабнуть. Ні поруху в них, ані сили до лету немає.

568] Вже не опертись йому на повітря крилом онімілим -

569] Каменем падає вниз, а стріла, що заледве трималась,

570] Тільки-но впав - од самої ваги його тіла проникла

571] Глибоко в бік, а пробилась ліворуч, уже через горло.

572] Досі ще дивно тобі, що діянь твого батька, Геракла,

573] Я не вславляю, прекрасний проводарю суден родоських?

574] Як за братів одімщуся, коли не мовчатиму вперто

575] Про перемоги його? А з тобою ж я вік буду в дружбі».

576] Так закінчив Нелеїд, оповідач солодкомовний.

577] Всі ж, тільки старець замовк, осушивши повторені кухлі,

578] З лож повставали і, поки ще ніч, подались на спочинок.

579] А моревладний Нептун, чий тризубець усмирює хвилі,

580] Вражений тим, що, змінивши свій вид, Фаетоновим птахом

581] Син його став, запалавши злобливим вогнем до Ахілла,

582] Грізного войовника, понад міру завзявся на нього.

583] Вже коло двох п ятиліть вирувала війна, коли так ось

584] Він до Смінтейця звернувсь, до буйноволосого бога:

585] «О наймиліший мені з-між синів мого владного брата,

586] Ти, з ким я марно колись обгороджував стінами Трою!

587] Чи не зітхнеться тобі, коли глянеш на вежі, готові

588] Впасти ось-ось? Чи не жаль тобі тих, що лягли тисячами,

589] Стійко боронячи їх? Чи тебе не тривожить принаймні

590] Гектора тінь, кого коні тягли вколо стін Іліона?

591] Втім, ще й донині живе собі той, хто є втіленням люті,

592] Нашої праці нищитель - Ахілл, що впивається кров ю!

593] Хай лиш потрапить до рук - незабарно відчує велику

594] Силу тризубця мого! Та коли мені стрітись не дано

595] З ворогом,- ти крадькома вкороти йому віку стрілою!» [219]

596] Той головою схитнув. Потураючи дядьковій волі,