Метаморфози

147] Ще одна гордість його. Від богів мої батько і мати.

148] Та не тому, що й по матері я видатніший од нього,

149] Та й не тому, що мій батько не винен у братовій крові,

150] Зброї цієї прошу. Хай заслуги вирішують справу.

151] Те, що братами були Теламон і Пелей, не вважайте

152] За перевагу його. Коли йде про таку нагороду,

153] Міру хоробрості слід, а не знатності міру цінити!

154] Втім, коли взяти родинні зв язки і спадковість найближчу,-

155] Є ж його батько Пелей, є ще й Пірр, його син. Для Еанта ж -

156] Місця нема. Хай у Фтію цю зброю везуть або в Скірос!

157] Єсть іще Тевкр; хоч так само двоюрідний брат він Ахіллу,

158] Зброї не просить, однак. Та хіба, попросивши, б домігся?

159] Тож, коли тільки про наші діла суперечка ведеться,

160] Стільки всього я зробив, що про те й оповісти тут годі

161] Так, нашвидку. Тому спробую викласти все по порядку.

162] Мати, Не рея дочка, щоб од сина біду відвернути,

163] Поміж дівчат помістила його й з усіма підманула

164] Також, Еанте, й тебе,- юнака одягнувши, мов діву.

165] Хто ж, як не я, до дівочих речей, щоб його спонукати,

166] Зброю підклав? Та герой і тоді не відкинув накидки,

167] Хоч у руках уже меч мав і щит, поки знов я не втрутивсь:

168] «Сину богині,- кажу йому,- тільки від тебе залежить,

169] Впасти Пергаму, чи ні! Ти вагаєшся Трою здобути?»

170] З тим на хоробрі діла скерував я хороброго мужа.

171] Вчинки його - це й мої: коли Телеф зі мною боровся,

172] Списом я зранив його; а піддався - я вигоїв рану.

173] Фіви здобуті - заслуга й моя. Я ж і Лесбос, повірте,

174] Й Тенед, і Кіллу, й Хрісею здобув - Аполлона оселі, [224]

175] Й Скірос узяв. Од удару й моєї правиці, вважайте,

176] Стіни Лірнеські стряслись і зрівнялись, упавши, з землею.

177] Я, поминувши все інше, подав вам того, хто мав силу

178] Гектора перемогти - значить, Гектор поліг і від мене!

179] Зброєю, отже, тією, що нею я викрив Ахілла,

180] Зброї прошу: дав живому, від мертвого - знов забираю.

181] Тільки-но біль одного перейняв усіх інших данайців,

182] І поспливалося тисяча суден в Авліду Евбейську,

183] Наче завмерли вітри, а якщо й повівали часами,

184] То супротивні. Велить Агамемнону Доля сувора

185] В жертву невинну дочку принести безсердечній Діані.

186] Він - проти жертви цієї, однак; на богів розгнівився:

187] Владар отецьким пойнявся чуттям, та м якими словами

188] Батьківське серце'зумів я схилити на користь суспільну.

189] Мушу зізнатись,- Атрід хай пробачить мені це зізнання,-

190] Справу я вів нелегку, бо й суддя був небезсторонній.

191] Все ж і суспільне добро, і братова кривда, й найвища

192] Влада схилили його прямувати до слави по крові.

193] Послано й до Клітемнестри мене, де не доказів сила -

194] Хитрість потрібна була. Та послали б до неї Еанта -

195] Ще й до сьогодні б вітри ходові парусів не напнули!

196] Послано й до Іліона мене - відчайдуха-промовця.

197] Гордо ввійшов і побачив я Раду високої Трої.

198] Повно було там мужів. Але, сміло їм дивлячись в очі,

199] Справу я вів, яку Греція спільно мені доручила.

200] Виклав Паріса вину; домагаюсь Єлени й добичі.

201] Згодні були з цим Пріам і Пріамовий родич - Антенор:

202] Сам же Паріс і брати, що в тій кражі йому пособляли,

203] Мало що волі рукам не дали,- чи ж не ти, Менелаю,

204] Свідок цього,- я з тобою був перший тоді в небезпеці.

205] Надто довго б я мусив розказувать, скільки добра вам

206] Рада моя та рука принесли у війні довголітній.

207] Довгий час після перших боїв не хотів покидати

208] Ворог укріплень міських; дочекатись відкритої битви

209] Годі було; вже й десятий під Троєю рік нас застукав...

210] Що ж у той час робив ти, хто лише напролом іти вміє?

211] Користь яку подавав? А якщо запитаєш про мене,-

212] Ворога в сіті беру, оборонні рови укріпляю,

213] Тішу всіляко своїх, щоб війну осоружну, тривалу

214] Легше терпіти могли. Як озброїтись можна, повчаю,

215] Як - добувати харчі. Де сутужно,- мене посилають.

216] Ось, одурманений сном, посилаючись на Громовержця,

217] Владар велить нам кінчати війну, хоч її й розпочато.

218] Легко йому й відстояти наказ: повелів же Юпітер!

219] От хай перечить Еант! Нехай кличе до знищення Трої!

220] Хай повоює, мастак воювать! Та чому ж не зупинить

221] Відступу? Зброї чому не бере та юрби не скерує? [225]

222] Ба! На це здатний лиш той, чиє слово - завжди вагоме!

223] Втім, він і сам відступив! Я бачив, як ти, показавши

224] Спину - й мені стало соромно! - став напинати вітрила!

225] «Гей, зупиніться! - я втрутився.- Чи одуріли ви, друзі?

226] Трою, вже майже здобуту, надумали з рук упустити?

227] З чим - на десятий рік! - ви повернетесь, як не з ганьбою?»

228] Цими й іншими ще, красномовний од гніву, словами

229] Я втікачів зупинив, одвернув, очманілих, від суден.

230] І закликає Атрід переляканих друзів на збори.

231] Син Теламона й тоді, щоби зайвих клопотів не мати,

232] Пари з вуст не пустив. Ганьбувати володарів зваживсь

233] Тільки Терсіт, але я покарав недолугого старця!

234] Виступив я і лякливих на ворога знов піднімаю,

235] Словом своїм повертаю в серця занепалу хоробрість.