Метаморфози

236] Тож усе те, чим Еант похвалявсь,- його мужність уявна,-

237] Також заслуга моя: втікача зупинив я, отямив.

238] Хто потребує тебе між данайцями, хто тебе славить?

239] Ну а зі мною й Ті дід свої вчинки погоджує радо,

240] Схвалює те, що роблю, дорожить товариством Улісса.

241] Щось таки важить, що не з однієї лиш тисячі наших

242] Вибрав мене Діомед! Хоч до цього й не змусила доля,

243] Знехтував я небезпеками: ніч була й ворог довкола!

244] З роду фрігійців Долона, що зваживсь на подвиг такий же,

245] Вбив я, але перед тим його змусив усі таємниці

246] Викласти - все, що облудлива Троя для нас готувала.

247] Все я від нього дізнавсь, не було що й вивідувать більше.

248] Міг повертатись уже до своїх, похвали заслуживши.

249] Та, не обмежившись цим, я проник у ту ніч до наметів

250] Реса,- й винищив махом усіх, розпочавши від нього.

251] Тільки тоді, доконавши свого, наче той тріумфатор,

252] Я на здобутому повозі в табір свій гордо в їжджаю.

253] Зброї того, чиїх коней за вихід нічний домагався

254] Ворог,- мені не присудите? Бережете для Еанта?

255] Може, згадати ще й те, як загін Сарпедона, лікійця,

256] Знищив я списом своїм? Умиваючись власною кров'ю.

257] Впали від мене Керан, син Іфіта, Аластор і Хромій;

258] І Прітанід, і Алкандр, і Ноем повалився, і Галій;

259] Херсідамант і Тоон полягли від моєї правиці,

260] З ними - Хароп і Енном, що таку нещасливу мав долю!

261] Далі - й безвісних чимало лягло поза стінами міста

262] Від оцієї ж руки. Є й у мене рубці, громадяни,

263] Як і годиться, на грудях. А щоб голослівним не бути -

264] Гляньте! - І тут він розхристався.- Ось тії груди, що завжди

265] Тільки за ваше трудились добро, задля вашої справи!

266] Син Теламона, проте, упродовж тих років ані разу

267] Крові за вас не пролив! Його тіло не відало рани!

268] Ось і повірте йому, що відстоював судна пеласгів, [226]

269] Що проти Трої й самого Юпітера виступив збройно!

270] Сам заявлю: виступав! Я не з тих, які звикли злобливо

271] Інших відсунути в тінь. Але хай на загальні здобутки

272] Не посягає один. Нехай кожного з вас пошанує!

273] Це ж Акторід ворогів одігнав обладунком Ахілла

274] Від кораблів, що згоріли б таки з їх захисником разом.

275] Певен до того ж Еант, що лиш він міг на Гектора вийти;

276] Ні владаря, ні вождів, ні мене не бере до уваги.

277] Хоч йому жереб сприяв, а піднявся він - тільки дев ятий.

278] Ну а який був вінець, чим скінчивсь, найхоробріший мужу,

279] Ваш поєдинок? Пішов собі, навіть без дряпинки, Гектор!

280] Мушу, хоч як мені важко, згадати "вам той нещасливий

281] День, коли грізний Ахілл, охорона данайців надійна.

282] Впав! Та ні жах, ні ридання, ні смуток мені в ту годину

283] Не перешкодив з землі його тіло піднять божественне.

284] Ось на плечах цих, кажу, на плечах цих Ахіллове тіло

285] Й зброю Ахіллову ніс - і тепер її хочу носити!

286] Є необхідні в мені - для такого спорядження - сили,

287] Єсть і снага, єсть і дух, що належно цю почесть оцінить.

288] І чи для цього богиня морська - лазурова Фетіда

289] Сином пишалась своїм, щоб цю зброю, небесний дарунок,

290] Витвір такого митця, одягнув неотесаний воїн?

291] Що йому скаже різьба на щиті? Чи б зумів розпізнати

292] Де Океан, де Земля, де Плеяди й Гіади вологі

293] Високо в небі зорять, де там Аркт, що не відає моря,

294] Де там є коло яке, де -- осяйливий меч Оріона.

295] Прагне тієї, тупий, на якій і не знається, зброї!

296] Твердить, що я хитрував, од війни ухилявся важкої,

297] Пізно в ряди наші став... Та йому й невтямки, що тим самим

298] Він посягає на честь величавого духом Ахілла.

299] Злочином хитрість назвав; ми з Ахіллом, виходить,- злочинці:

300] Люба дружина - мене; його - мати затримала люба.

301] їм попередні роки присвятили ми, вам же - наступні.

302] З ними спочатку ми разом були, а потому вже - з вами.

303] Що звинувачений я - не біда, коли в злочині цьому ж

304] Навіть Ахілла винять. Ахілла ж, меткий од природи,

305] Викрив Улісс. Та чи може Еант викривати Улісса?

306] Втім, не дивуймось йому, що своїм язиком, недоріка,

307] Так опоганив мене. Він і вам не одне тут закинув,

308] Сорому гідне: якщо Паламеда оскаржив я підло,

309] Значить, не кращі й ви, хто за це йому вирок виносив.

310] Та, щодо цього, то й сам Навпліад, на гарячім піймавшись,

311] Мовити й слова не міг. А про злочин його ви не тільки

312] Чули, а й бачили золото - підкупу доказ найкращий.

313] Що на Вулкановім Лемносі Пеантіад ще й сьогодні,-

314] В тому вина не моя. У цій справі - слово за вами:

315] Ви ж на те згоду дали. Я дораджував тільки, щоб хворий [227]

316] Був оддалік од війни, від доріг та трудів непосильних,

317] Щоб одпочинком зарадити спробував лютій недузі.

318] Вислухав - от і живе! Була щирою наша порада.

319] Врешті, й на користь пішла. Хоча друговії-й щирості досить!

320] Та, якщо тільки йому зруйнувати Пергам віщували,-

321] Не посилайте до нього мене! Хай ось син Теламона

322] Піде й зм якшить того мужа, який од недуги та гніву

323] Геть одурів, хай сюди хитромудро доставить шаленця!

324] їда скоріше розгубить ліси, Сімоент до верхів'їв