Метаморфози

414] Тут же, падкі на красу, почали їх розхапувать греки.

415] Скинуто й Астіанакса з тієї високої вежі.

416] Звідки йому нещодавно показувать мати любила

417] Батька, що збройно стояв і за себе й за прадідів землю.

418] Вже до від'їзду схиляє Борей. Вже, порушені вітром,

419] Снасті риплять. Паруси на попутній скеровують подув.

420] «Троє, прощай! Нас у рабство женуть!» - розридались троянки.

421] З димних виходять осель, до землі припадають устами.

422] На корабель наостанку зійшла,- бо її, розпростерту,

423] Ледве знайшли на могилах синів,- безталанна Гекуба.

424] Хоч за нагробок хапалась вона, хоча прах цілувала,-

425] Все ж дуліхійці її відтягли. Тільки Гектора попіл

426] їй зачерпнути вдалось і за пазуху потай сховати.

427] Гектору ж - дар похоронний скупий - волосок посивілий

428] Та материнську пекучу сльозу на могилі лишила.

429] Де колись Троя була, напроти фрігійського краю,

430] Плем'я бістонців живе. Поліместор колись там багате

431] Мав володіння. Йому, Полідоре, й оддав тебе батько

432] На виховання, щоб ти був подальш од фрігійської зброї.

433] Доброю думка була, якби батько з тобою не вислав

434] Скарбу, що губить людей, на лихе підбиває лихого.

435] Тільки-но впав Іліон - і фракійців безбожний володар

436] Меч оголив і прошив, душогуб, вихованцеві горло.

437] І, ніби з тілом позбутися й злочину міг одночасно,-

438] Труп юнака з прямовисної скелі пожбурив у воду.

439] В гавань фракійську тим часом Атрід завернув свої судна.

440] Жде, щоби море вляглось і щоб вітер тихіше повіяв.

441] Там-от нараз, яким був за життя - велетенського зросту -

442] Встав із землі, що під ним розступилася, й глянув спідлоба

443] Грізний Ахілл, як тоді, коли, сповнений дикого гніву,

444] Несправедливим мечем Агамемнона брГався скарати.

445] «Бачу, забувши мене, від'їжджаєте звідси, ахейці!

446] Видно, зі мною присипали ви й за труди мої вдячність!

447] Не допустіть же цього! Не лишіть мого праху без шани -

448] Кров Поліксени дала б насолоду Ахілловій тіні!» -

449] Мовив. А друзі його, щоб вимогливу тінь задобрити,

450] Від материнських грудей - одиноку опору та втіху -

451] Діву, що в горі зросла й одцвіла без пори, відривають

452] І до могили ведуть - похоронного вогнища жертву.

453] Не розгубилась нітрохи вона й коло вівтаря ставши.

454] Чуючи серцем, на кого чекає обряд страхітливий,

455] Бачачи Неоптолема, що мовчки стоїть побіч неї

456] З голим мечем у руці й тільки оком її поїдає,- [230]

457] «Чи не пора вже,- промовила,- кров благородну пролити?

458] Ось я, готова, стою. Або в горло мені, або в груди

459] Меч устроми! - Й оголивши, підставила груди та шию.-

460] Не слугувала б ніде я й нікому, а так ось собою,

461] Впавши на вівтар святий, хоч якесь божество уласкавлю.

462] От коли б тільки про долю мою не дізналася ненька!

463] Ось що мені не дає своїй смерті радіти; одначе

464] Не над загином моїм - над життям своїм слід їй ридати.

465] Ви ж, аби вільною я завітала до манів стігійських,

466] Геть одійдіть - таке право моє! - Хай рука чоловіча

467] Чистого тіла мого не торкне. Хто б не був той, котрого

468] Смертю моєю власкавити хоче,- прийме він радше

469] Вільної дівчини кров. І якщо на останнє прохання

470] Все ж відгукнетесь,- адже вас Пріама дочка закликає,

471] Не полонянка,- без викупу матері тіло віддайте:

472] Право сумне, щоб дочку схоронить, не за золото купить,-

473] Сльози хіба що проллє, бо яке ж нині золото в неї?»

474] Мовила, й плакав народ, не стримавши сліз, що їх діва

475] Стримала; й навіть сам жрець, мимоволі сплакнувши, насилу

476] Гостре залізо ввігнав у дівочі оголені груди.

477] Легко торкнувшись коліном землі, затуляючи рану,

478] Мить передсмертну свою вона тихо, погідно зустріла.

479] Навіть тоді, коли падала вже, від стороннього ока

480] Вроду ховала свою: соромливо поправила одяг.

481] Мертву троянки взяли. Спогадали при ній Пріамідів

482] Ще раз... Один тільки дім, а стільки полеглих у ньому!

483] Діво, в них ти на вустах, як і ти, нещодавно щаслива

484] Мати й дружино володарська,- Азії образ квітучий!

485] Нині - здобичі доля скупа, що й Улісс переможний

486] Взяти б її й не подумав, якби не родився від неї

487] Гектор. Такого хазяїна - син своїй матері вибрав!

488] Скорбно до тіла, що з духом стійким розлучилось, припавши,

489] Сльози, що їх над вітчизною, мужем, синами ронила,

490] Ллє над дочкою тепер, омиває сльозами їй рани,

491] Ніжно вустами голубить уста, і вдаряється звично

492] В груди, й, по крові зчорнілій поводячи сивим волоссям,

493] Нігтями груди кривавлячи, різне й таке примовляє:

494] «Доню, остання,- бо що ж позосталося? - матері втрато!

495] Доню, лежиш,- і в твоїх я й свої бачу рани глибокі!

496] Ось, щоб ніхто з моїх рідних не вмер без насилля,- сьогодні

497] Вражено, доню, й тебе. Я ж гадала: тобі хоч єдиній

498] Меч не загрожує, ти ж полягла-таки - жінка - від нього!

499] Скільки братів твоїх, нині - й тебе звів зі світу один лиш -

500] Трої нищитель Ахілл, що й мене засудив на самітність.

501] Щойно він впав од стріли - посланниці Феба й Паріса,

502] Легше зітхнулось мені. «Не страшний вже Ахілл нам!» - гадала.