Метаморфози

680] Скіпетр - Анхісу; Асканію - лук і хламиду; Енею ж

681] Дав він кратер, що його переслав ще раніше для нього

682] З-над берегів аонійських Терсей, побратим його давній.

683] Отже, Терсей переслав; Алкон-беотієць із Гіли

684] Виробив, різні на ньому різьбою представивши речі.

685] Місто було там, і семеро брам вирізнялись у ньому:

686] Що це за місто, не важко було здогадатись по брамах.

687] А перед містом - похід похоронний, вогні та могили,

688] Всюди - жінки, матері, розхристані, простоволосі;

689] Свідчило все про печаль. Навіть німфи, здавалось, ридали

690] Край пересохлих джерел. Одиноко чорніє безлисте

691] Дерево; спрагнені кози снують по жарких крутосхилах. [235]

692] Посеред Фів зобразив той митець Оріонових дочок.

693] Не по-жіночому горло одна з них під меч наставляє,

694] Друга, залізо грудьми зустрічаючи, також одважно

695] Впала за рідний народ. І несуть їх обох через площі,

696] Вогнище палять високе для них на почесному місці.

697] Двоє близнят, юнаків, щоби рід не загинув безслідно,

698] З попелу дів піднялись; їх Коронами - каже переказ -

699] Названо. Матері прах урочисто вони проводжали.

700] Всі ці зображення, славні ще й полиском давньої бронзи,

701] Зверху акант золотавий обводив по вінцях кратера.

702] Не поскупилисл й Трої сини: в свою чергу жерцеві

703] Цінну кадильницю й чашу дали; окрім того, блискучий,

704] Щирого злота вінець у ясних, мов зірки, самоцвітах.

705] Далі згадалося їм, що від Тевкра ведуть свою вітку

706] Тевкри, й на Кріті зійшли. Але небо тутешнє пришельцям

707] Не до вподоби було; того краю сто міст залишивши,

708] До побережжя Авсонського прагнуть- чимшвидше дістатись.

709] Буря, зірвавшись, метає мужів. Ненадійні Строфади

710] їх прийняли, де набралися страху від птиці Аелло.

711] Вже й дуліхійські затоки минули, Ітаку і Самос,

712] І нерітійські поля, що були під лукавим Уліссом,-

713] Далі пливли. Вже й Амбракію, що в давнину через неї

714] Посперечались боги, вже й суддю, що змінився у скелю,

715] Бачать; Актійського Феба тепер там відома святиня.

716] Ось і Додони земля з її дубом пророчим - за ними,

717] І Хаонійська затока, де діти владики Молосса,

718] Крила відчувши нараз, од вогню врятувалися чудом.

719] Потім феаків поля, де сади плодоносять щасливі,

720] їх привітали, а згодом - Епір і Бутрот, що немовби

721] Другою Троєю був, де фрігійський віщун верховодив.

722] Певні свого майбуття,- бо ж усе їм Пріама нащадок,

723] Віщий Гелен, роз'яснив,- відтіля в сіканійську затоку

724] Входять. Сіканія в морі трьома закріпилась клинами.

725] Вістрям один з них, Пахін, до сльотливого звернений Австра.

726] Другий з клинів, Лілібей,- до Зефірів ласкавих, а третій,

727] Пелор,- до Аркта, який не торкається хвиль, до Борея.

728] Тевкри сюди подались. При попутному вітрі й на веслах

729] Саме під ніч допливли до піщаного мису Занклеї.

730] Справа тут Скілла чигає, а зліва - шалена Харібда.

731] Ця то поглине судно, то з нутра свого вивергне знову;

732] Тій - гавкотливі собаки живіт опоясують чорний,

733] Хоч на лице вона - дівчина. І, якщо твори поетів -

734] Це не суцільний обман, то була колись дівою Скілла.

735] Юрмами йшли в її дім женихи, та, гордуючи ними,

736] Скілла до німф поспішала морських - вона їм полюбилась -

737] І про закоханих часто з насмішкою оповідала.

738] їй Галатея, волосся чесати якось доручивши, [236]

739] Слово таке, час од часу зітхаючи глибоко, мовить:

740] «Скільки мужів аж ніяк не лихих домагається, діво,

741] Ласки твоєї, і все ж їх відкинути можеш безкарно!

742] Я ж, хоч мій батько - Нерей, хоч мене народила Доріда,

743] Німфа морська, хоч пильнують мене лазурові сестриці,

744] Тільки з великим трудом утекти спромоглась від Кіклопа,

745] Що закохавсь». Говорити їй тут перешкодили сльози.

746] Скілла богині з лиця білосніжним утерла їх пальцем

747] І, звеселивши її,- «Розкажи, дорога,- попросила,-

748] Що за причина була - довірся мені! - твого болю».

749] А Нереїда таке повідає Кратеїній доні:

750] «Жив тут Акід, що родився від Фавна й сіметської німфи.

751] Хоч насолодою був чималою він батькові й неньці,

752] Більшою все ж - був мені: лиш до мене, вродливий, горнувся.

753] Два восьмиліття тоді він подвоїв, і саме в ту пору

754] Ледве помітний пушок йому ніжні засіював лиця.

755] Я поривалась за ним, а за мною - Кіклоп ненастанно.

756] Може, спитаєш тепер, що сильніше мене розпікало:

757] Чи до Кіклопа ненависть, чи пристрасть до хлопця,- не знаю:

758] Різні були ці чуття. Чи десь є, благодатна Венеро,

759] Межі твоїх володінь? Навіть той неосвічений, дикий

760] Велет, що страх наганя й на ліси, від якого ніхто ще

761] Цілим не вийшов, той лютий хулитель богів та Олімпу

762] Силу любові одчув. Запалавши до мене жагою,

763] Про череду, про печери забув і - дивнеє диво! -

764] Вже хорошитись, кошлатий, почав - подобатись хоче:

765] Вже, Поліфеме, скреблом ти жорстке своє чешеш волосся,

766] Вже розкуйовджену бороду хочеш серпом підрівняти.

767] Глянути в воду на себе спішиш: чи не надто суворий?

768] Тяги до вбивства, дикунства, безмежного прагнення крові -

769] Мов не було. Припливають спокійно й відчалюють судна.