Метаморфози

860] Ти погордила всіма. Та чому, відштовхнувши Кіклопа,

861] Любиш Акіда? Чим гірші обійми мої, ніж Акіда?

862] Хай і собою милується він, і тобі буде милий,-

863] Хоч і болить мені те. Але,- хай-но мені навинеться,-

864] Зразу відчує, що в тілі такому є й міць відповідна!

865] Нутрощі вирву живцем, по полях порозкидую кусні

866] Й по твоїх водах - отак і з'єднаєшся з ним, Нереїдо!

867] Весь я горю, потривожений жар палахтить іще дужче,

868] Наче б у грудях своїх із усім її полум ям разом

869] Етну вогненну ношу,- та тебе, Галатеє, не проймеш!»

870] Марно наплакавшись так,- я за ним оддалік поглядала,-

871] Раптом підвівсь і, мов бик у якого забрали телицю,

872] Люто метатись почав,- по яругах, по горах гасає.

873] Врешті й на нас, що такої біди не чекали, зненацька,

874] Дикий, набрів. «Ото знахідка! - рикнув.- Цим разом востаннє -

875] Вже я подбаю про те! - пригортаєтесь так, голуб'ята!»

876] Лиш роз'ярілий Кіклоп на голос такий страхітливий

877] Міг спромогтись. Навіть Етна-гора сколихнулась од нього.

878] Я, перелякана, в воду пірнула - були ми край моря;

879] Ну а сіметський юнак, побережжям пустившись тікати,- [239]

880] «О Галатеє,- кричить,- порятуй! У біді свого сина

881] Не покидайте, батьки! Приховайте в своїх володіннях!»

882] Та здоганяє Кіклоп. Одлупивши мало не півскелі,

883] З маху в Акіда жбурнув. І хоча нещасливця той камінь

884] Тільки краєчком сягнув,- усього привалив ним Акіда.

885] Все я зробила тоді, що могла, на що дозвіл дала нам

886] Доля, щоб милий прибравсь у могутливу дідову силу.

887] Кров полилася багряна струмком із-під брили, та згодом

888] Барву червону почав той струмок поступово втрачати.

889] Ось він такий, як бува повесні після першої зливи;

890] Ось - мерехтить, мов сльоза. Розпадається брила на кусні,

891] Вже й очерет із розщілиНґПроглянувши, пнеться до сонця;

892] З отвору скелі вже струмінь ударив дзвінкий, повносилий.

893] Раптом - о чудо! -- з води піднімається до половини

894] Красень-юнак, і лозина гнучка вповива йому роги.

895] Він, якби нижчий на 'зріст та якби не лице лазурове,-

896] Вилитий був би Акід. А проте мій Акід таки справді

897] Перетворився в ріку, що й тепер те ім'я має давнє».

898] Змовкла, скінчивши на тім, Галатея, і знов нереїди

899] Ніжаться порізно всі, на спокійній гойдаючись хвилі.

900] Скілла вернулась, однак. Не наважившись в море відкрите

901] З ними плисти, то по вогкім піску без одежі блукає,

902] То, натомившись, у заводі тихій, якщо по дорозі

903] Знайде таку, в неглибокій воді прохолоджує тіло.

904] Раптом, збиваючи піну, новий глибодонного моря

905] Житель, що постать недавно змінив в Антедоні Евбейській,

906] Главк появивсь - і завмер від бажання, побачивши діву.

907] Поки ще думає він зупинити втікачку словами,

908] Поти кричить їй услід. Але Скілла, окрилена страхом,

909] До стрімчака, що край моря підноситься, духом добігла.

910] Шпилем у небо зметнувся, затінений знизу лісами,

911] Той одинокий стрімчак, нависаючи грізно над морем.

912] Там, досягнувши безпечного місця, вагається німфа,

913] Що це - потвора чи бог? Незвичайній дивується барві,

914] Гриві, що в'ється по плечах йому, покриваючи й спину;

915] З подивом бачить: у нього ще й хвіст, як у риби в'юнкої.

916] Главк її сумнів одчув і, на скелю сусідню опершись,-

917] «Ні, не потвору, не звіра-напасника бачиш, красуне,-

918] Бог я,- промовив,- морський. Тут, під водами, ні Атаманта

919] Син, Палемон, ні Трітон, ні Протей не значніші од мене;

920] Смертним, одначе, я був. Але навіть тоді, пам'ятаю,

921] Вабило море мене, тільки ним я був зайнятий завжди.

922] То було сіті тягнув, що затягують риб цілі зграї,

923] То над водою, тримаючи вудку, сидів терпеливо.

924] Є до зеленого лугу прилегле вузьке побережжя;

925] Морем один його край облямовано, другий - травою.

926] Не забрела ще туди ні одна круторога теличка, [240]

927] Ні пелехата коза, ні спокійна вівця там не паслась,

928] На медоносні квітки не сідала бджола-трудівниця.

929] Там не сплітали святкових вінків, і ніхто ще ніколи

930] В руку серпа там не брав. У тім закуті тихім я перший

931] Сів на травицю м'яку, й, поки сіті намоклі сушились,

932] Рибок почав рахувать, розкладаючи їх по порядку

933] На моріжок - тих, що випадок їх запровадив у сіті,

934] Й тих, що самі на зрадливий гачок, легковірні, впіймались.

935] Раптом - нечувана річ! - та хіба потребую брехати? -

936] Здобич моя, лиш торкнулась трави, почала ворушитись.

937] Перевертається з боку на бік на землі, мов на хвилі.

938] Поки, немов очманілий, сиджу,- весь улов мій додому,

939] В море чкурнув, свого пана - рибалку - покинув, і берег.

940] Я сторопів, розгубивсь і ніяк розгадати не можу,

941] Чи якийсь бог те вчинив, чи трави живодайної соки.

942] «Що б то за соки були в тій траві?»-сам себе запитавши,

943] Пару стеблинок зірвав і, зірвавши, торкнувся їх зубом.

944] Щойно потрапила в горло моє невідомого соку,

945] Може, краплина якась,- а вже трепет пойняв мене дивний,

946] Вже потягло мене в іншу, чужу для людини, природу -

947] Щось наче гнало мене до води... «Прощавай, суходоле!» -