Метаморфози

592] В сяйві новому стою на межі непроглядної ночі,-

593] Гідною шани мене б ти вважав. Не про те нині мова,

594] Стан мій тепер не такий, щоб належної слави жадати:

595] Втративши сина, прийшла.я сюди. Він підняв надаремно

596] Зброю могутню за дядька свого - поліг, безталанний,

597] В розквіті літ - ви хотіли того! - від героя Ахілла. [233]

598] Дай же, владарю богів, хоч якусь йому в смерті розраду,

599] Слізно благаю тебе, хай не ятриться матері рана!»

600] Схвально Всевишній кивнув. І як тільки, спаливши Мемнона,

601] Вогнище впало стрімке й на погідному небі прослались

602] Чорного диму клубки,- як туман, що його видихає

603] Річка і крізь пелену навіть сонце пробитись не може,-

604] Так, закружлявши, збивається сажа й стає поступово

605] Тілом, що має і форму свою й од вогню переймає

606] Душу й життєве тепло; від легкого кружляння - ще й крила.

607] Начебто птиця була. Та за мить таки справдішня птиця

608] Вже лопотіла крильми. Ще хвилина - й кружляло їх безліч,

609] Сестер таких же прудких, що початок однаковий мали.

610] Вогнище тричі вони облетіли і тричі в повітря

611] Голос один подали. На четвертім витку - розділились.

612] Два протилежні тепер табори, два загони зітнулись

613] Не на життя, а на смерть: налітаючи, в гніві сліпому

614] Б'ються грудьми до грудей, себе кігтями ранять, дзьобами,

615] На похоронний - з якого й родилися - теплий ще попіл

616] Падають мертві. Що воїн початок їм дав,- пам'ятають.

617] Навіть ім'я тих новітніх птахів - од хороброго предка:

618] їх Мнемонідами звуть. Щойно сонце промчить повз дванадцять

619] Знаків,- Мемнонову тінь вони знов уславляють боями.

620] Тож, коли інших смутив Дімантіди розпачливий гавкіт,

621] Горя свого було досить в Аврори; вона ще й сьогодні

622] Сльози по синові ллє - цілу землю орошує ними.

623] Та не дозволила Доля на те, щоб із вежами Трої

624] Впали й надії троян: ось на плечі й святині, і батька -

625] Іншу святиню, почесний тягар, взяв герой Кітерейський;

626] З-поміж казкових багатств тільки те, ще й Асканія, сина,

627] Вибрав, побожний. І вже утікач кораблями по морю

628] Мчить від Антандра, минаючи Фракії берег злочинний,

629] Землю, де кров без вини пролилась юнака Полідора.

630] А відтіля при вітрах ходових, на сприятливій хвилі,

631] З друзями в гавань, у край Аполлона, щасливо добрався.

632] Там і в оселі, й у храмі привітливо Аній прийняв їх,

633] Що владарем - для людей, а жерцем був достойним для Феба.

634] Місто він їм показав і відомі святині, й дві пальми

635] Ті, що їх під час пологів Латона колись обнімала.

636] Пахощі склавши в вогонь і проливши на пахощі вина,

637] Нутрощі вбитих биків, як іздавна ведеться, спаливши,

638] Входять вони до палат. Обіпершись на ложа високі,

639] Щедрі Церери смакують дари, запиваючи Вакхом.

640] Мовчанку зрушив Анхіс: «Незрівнянний служителю Феба,

641] В тебе - якщо мені пам'ять не зраджує - син був, а також

642] Четверо дочок - тоді, коли вперше я бачив ті стіни».

643] Той головою, що в стьожки була білосніжні вповита,

644] Сумно схитнувши, сказав: «Твоя правда, герою великий! [234]

645] Ти мене знав ще тоді, коли дітьми п'ятьма я втішався.

646] Нині ж - така вже хистка, непостійна рядить нами доля! -

647] Майже в бездітного ти загостив. Бо яка ж то від сина

648] Поміч, коли його близько нема? В тім краю, що від нього

649] Й названий, в Андросі, владу й поля він посів замість батька.

650] Мовити правду Делієць навчив його; донькам, одначе,

651] Лібер таке дарував, чого важко собі й побажати,

652] Важко й повірити в те, бо до чого б вони не торкнулись,-

653] Перемінялось у хліб та в оливку - Мінерви, богині

654] Жовтоволосої дар, і велика була з того користь.

655] Тільки-но Трої нищитель, Атрід, про те диво дізнався,-

656] Ти не подумай, що відгомін бурі од вашого краю

657] Не докотився й сюди,- моїх дочок він силою зброї

658] Вирвав із батькових рук, і велів їм, щоб цим божественним

659] Даром живили вони кораблі незчисленні аргейців.

660] От і розбіглись вони хто куди: подались на Евбею

661] Дві мої доні, а ще дві - на Андрос, до брата. За ними

662] Воїн прибув, щоб війну розпочати, якщо їх не видасть.

663] Страх переважив братерське чуття, і сестер-утікачок

664] Брат таки видав. Ти б міг оправдати його боязливість:

665] Хто б його край захистив? Ні Енея ж, ні Гектора, з ким ви

666] Десять протриматись років змогли, не було біля нього!

667] Вже полонянкам кували наручники. Ці ж молитовно,

668] Поки ще змога була, вільні руки до неба піднявши,

669] Скрикнули: «Батьку-Ліею, рятуй!» І подав допомогу

670] їхнього дару творець, якщо знищити способом дивним -

671] Значило б допомогти. Але як вони вигляд змінили,

672] Я того знати не міг, пояснити не годен і нині.

673] Знаю, що сумно скінчилося все: в голубів білосніжних

674] Перемінились вони, супровідниць дружини твоєї!»

675] Так і спливав за гостиною час: то про те, то про інше

676] Мову вели. Та відсунуто стіл. Розійшлись усі спати.

677] Щойно на світ зайнялось, подалися до віщого Феба.

678] Велено їм до праматері, до берегів, де почався

679] Рід їх, плисти. Проводжати владар із дарунками вийшов: