Метаморфози

325] Хвилю помчить, а троянцям Ахайя подасть допомогу,

326] Ніж перестану грудьми вашу справу святу захищати,

327] Ніж заповзятість тупого Еанта на користь вам піде.

328] Хай, навісний Філоктете, завзявсь ти на мене, на друзів,

329] На владаря; хай прокльони погибельні сиплеш без міри

330] На мою голову вдень і вночі; хай одна в тебе думка:

331] Щоб, коли траплюсь тобі, насититися кров ю моєю,-

332] Щоб опинивсь я на місці твоїм, а ти - на моєму,-

333] Все ж попрямую в той край, і тебе таки витягну звідти,

334] й луком твоїм, якщо Доля сприятиме, заволодію,

335] Як удалось мені заволодіти пророком дарданським,

336] Як розгадав, що боги прорекли, що судилося Трої,

337] Як на виду в ворогів я Мі нерви фрігійської образ

338] Викрав із храму... Й зі мною Еант порівнятися хоче?

339] Без того образу нам не судилося Трою здобути.

340] Де ж видатний ратоборець Еант? Де хороброго мужа

341] Слово гучне? Щось принишк ти тоді. А я, бач, повинен

342] Помацки йти поміж чати ворожі, довірившись ночі,

343] Де звідусюди чигають мечі, й не тільки у Трою -

344] В замок високий проникнути мушу й богиню фрігійську

345] Викрасти з храму її й пронести через пильну сторожу!

346] Що, якби я не зробив цього? Ти й до сьогодні б намарно,

347] Теламоніде, носив у лівиці свій щит семишкірий!

348] В цю вже віддалену ніч я надійну кував перемогу:

349] Трою тоді я здобув, бо її здобуття підготовив.

350] Годі бурчати й кивати мені раз у раз на Тідіда,

351] Друга мого! До діянь тих і він, безумовно, причетний.

352] Ну, але й ти, коли судна щитом захищав, не один був -

353] З цілим загоном стояв. А мені - одного вистачало.

354] Він, якби добре не знав, що кмітливість цінніша від сили,

355] Що не одній лиш правиці твердій нагорода належить,-

356] Сам би її вимагав. Вимагав би й Еант розумніший,

357] І воївник Евріпіл, і славетного син Андремона,

358] Й Ідоменей "або ще й Меріон - його співвітчизник.

359] Міг би й Атріда старшого брат нагороди просити:

360] В кожного сильна рука, ха, хоч б'ються не згірше за мене,

361] В радах, однак, уступають мені! Тобі в битвах правиця

362] Служить; а я от на розум гнучкий покладаюсь охоче. [228]

363] Вся твоя сила - сліпа. На мені - про майбутнє турбота.

364] Ти ведеш бій, але час того бою Атрід визначає

365] Разом зі мною. Одним тільки тілом ти користь приносиш.

366] Розумом - я. І наскільки мистецтво керманича вище

367] Від весляра, а вождя - од вояки простого, настільки

368] Я над тобою піднявсь. Не рука має в тілі моєму

369] Першість, а розум, душа; саме в них - нездоланність Улісса.

370] Тож нагорода, вожді, хай прикрасить того, хто так пильно,

371] Стільки тривожних років був на варті загальної справи.

372] Хай увінчає заслуги мої цей почесний дарунок!

373] Труд уже йде до кінця; на заваді вже й Доля не стане:

374] Врешті здобув я Пергам, бо його здобуття підготовив.

375] Отже, благаю надіями спільними, стінами Трої,

376] Що незадовго впадуть, божествами, які захопив я;

377] Всім, що розважно нам тут доведеться ще, може, зробити,

378] Всім, на що з голим мечем одчайдушно ще кинемось, може,-

379] Звісно, якщо хоч на мить усміхнеться ще Доля троянцям,-

380] Кривди мені не зробіть! Коли все ж не присудите зброї,-

381] Дайте хоч їй!» - і вказав їм рукою на образ Мі нерви.

382] Схвально кивнули вожді. Взяла верх красномовності сила:

383] Хто був меткий на язик, той отримав Ахіллову зброю.

384] Хто ж і на Гектора йшов, і залізо, вогонь та негоду

385] Зносити міг, одного тільки гніву знести не подужав.

386] Біль переміг його, непереможного. Меч ухопивши,-

387] «Може, й на цю навіть,- вигукнув,- зброю Улісс посягає?

388] Нині на себе ж цей меч підніму; хоча кров'ю фрігійців

389] Ще донедавна багривсь, він ороситься власника кров ю.

390] Щоб полягти міг Еант од руки одного лиш Еанта!»

391] Мовивши, в груди, що й досі не відали, що таке рана,

392] Де був для леза прохід, устромив смертоносне залізо.

393] Вийняти меч не здолала рука, та під натиском крові

394] Випорснув з тіла він сам. А з землі крізь багряну вологу

395] Вдарило в небо зелене стебло з пурпуровим на ньому

396] Квітом, що зріс був іще перед тим з ебалійської рани.

397] На пелюстках мають букви накреслені спільні обидва -

398] Хлопець і муж: одного з них імення, а другого - стогін.

399] А переможець пливе вже туди, де жила Гіпсіпіла

400] й славний Тоант, у той край, що мужів стародавніх убивством

401] Слави лихої зажив,- щоби стріли тірінфські здобути.

402] Тільки тоді," коли з власником разом їх грекам'доставив,

403] Під довголітню війну було рису підведено крайню.

404] З Троєю впав і Пріам. Нещаслива дружина Пріама,

405] Втративши все, незабаром утратила й вигляд людини:

406] Загавкотіла нараз, колихнувши чужинне повітря,

407] Де між вузькі береги заганя Геллеспонт свою хвилю.

408] Діє палахтів Іліон. Ще вогонь поривався до неба.

409] Вівтар Юпітера випив до краплі старого Пріама [229]

410] Кров нерясну. За волосся притягнено Фебову жрицю -

411] Марно вона простягала до неба долоні благальні.

412] Поки дарданські жінки вже в охоплених полум'ям храмах

413] До своїх рідних богів, безсловесних зображень, горнулись,