Метаморфози

948] Мовив і в цю ж таки мить у глибини пірнув темно-сині.

949] Жителі моря, прийнявши мене, як свого вшанували.

950] Щоб увільнили мене від людської знищимості, просять

951] І Океана, і Тетіс. Вони й очищають пришельця:

952] Дев'ять разів очищальні слова повторяю за ними,

953] Потім під сотню річок ме.ні кажуть підставити груди.

954] Й тут, відусіль поспливавшись, немов у весняне повіддя,

955] На мою голову враз гомінкі пролилися потоки.

956] Стільки й можу тобі розповісти цікавого; стільки

957] В пам'яті є; що було, окрім того,- чуття не сприймало.

958] Щойно вернулось воно,- вже до себе, на жаль, не прийшов я;

959] Іншим-бо став я, ніж був дотепер,- і тілом, і духом.

960] Першою бороду цю зеленаву тоді я помітив,

961] Далі й гриву оту, що волочиться, довга, по морю;

962] Плечі могутні побачив тоді, й лазуровії руки,

963] й ноги, що стали хвостом, як у риби, плавцями порослим.

964] Краще б, одначе, не бути таким, і не знатись з богами,

965] Й богом самому не буть - лиш би ти прихилилась до мене!»

966] Поки таке говорив, поки ще щось хотів говорити,

967] Скілла від нього втекла. Розгнівившись погордою діви,

968] Він до Тітана дочки - до Кірки в печеру подався.

КНИГА ЧОТИРНАДЦЯТА

1] Ось уже й Етну-гору, що гігантів тіла привалила,

2] Й диких кіклопів поля, що борін ані плуга не знали,

3] Де не ступали воли під ярмом, обробляючи землю,

4] Гнівний Евбеєць лишив, розколиханих вод шанувальник.

5] Потім він Занклу минув, протилежні до'Регія вежі;

6] Далі - протоку, грозу кораблів, між двома берегами,

7] Що від землі сіцілійської край одділяє Авсонський.

8] Звідти, рукою могутньою спінивши море Тірренське,

9] Главк до горбів трав'янистих доплив і в печеру до Кірки,

10] Сонця дочки, увійшов, перевтілених звірів оселю.

11] Щойно її привітав і від неї вітання прийнявши,-

12] «Бога, богине, молю, порятуй! Ти єдина,- промовив,-

13] Можеш цю пристрасть мою - якщо ласка твоя - пригасити.

14] Що то за сила в траві, того знати ніхто, Тітанідо,

15] Краще не може, ніж я, трав'яним перевтілений соком!

16] Щоб не ховати від тебе, однак, свого шалу причини,-

17] На італійському березі, проти Мессанських укріплень

18] Скіллу я вгледів якось. Переказувать сором, богине,

19] Як я принижувавсь, як умовляв, заслуживши... погорду.

20] Ти ж, коли влада якась є в піснях заклинальних,- до пісні

21] Губи святі розтули; а коли мають дію сильнішу

22] Трави,- звернися до трав, підшукай незрадливу, надійну.

23] Не лікування потрібне мені, не загоєння рани,-

24] Ні, хай триває мій жар, тільки ним хай перейметься Скілла!»

25] Ну а богиня,- ніхто не спалахував серцем так часто

26] Серед жінок, як вона; чи в самій приховалась причина

27] Палу того, чи в Венері, бо ж батько, було, її видав,-

28] Главкові мовить таке: «Домагатись тієї, що втіхи

29] Прагне сама, що й однако розпалена,- все-таки краще.

30] Вірю, ти гідний, щоб, не набиваючись, бути жаданим;

31] Тільки надію подай - і жаданим, повір мені, будеш!

32] А щодо вроди, то нею, без сумніву, можеш гордитись:

33] Я от, скажім, і богиня, й дочка променистого Сонця, [242]

34] Я, що могутністю трав і пісень заклинальних могутня,

35] Хочу піддатись тобі! Погордуй гордівницею; скромній

36] Тим же сплати - й з обома розквитаєшся вчинком єдиним».

37] Главк же спокусниці: «В морі скоріше дерева ростимуть,

38] А верхогір'я стрімкі позатягує водорость мокра,

39] Ніж, поки Скілла жива, я тягтись перестав би до неї!»

40] Кірку взяла тоді злість. Не в силах помститись на ньому -

41] Главка ж любила-таки! - завзялася на ту, якій щойно

42] Він перевагу віддав. Затаївши зневажену пристрасть,

43] Зараз же, соком налиті страшним, розтирає відьомські

44] Трави й, мішаючи їх, заклинання Гекатині шепче.

45] Ось, голубою накидкою вкрившись, вона виступає

46] З-поміж улесливих звірів своїх ізсередини двору.

47] В Регій верстаючи шлях, у місто, що проти занклейських

48] Скель, незабаром торкнулася хвиль неспокійного моря.

49] Мов по твердому піску побережному, так вона легко

50] Синяву моря глибінь перебігла сухою ногою.

51] Тиха та скромна була під навислою скелею заводь -

52] Скілли улюблений схов. Од запеклості неба і моря

53] Німфа тікала туди, коли сонце, підбившись найвище,

54] Тіні гірських верховин і дерев найкоротше втинало.

55] Води затону цього каламутить богиня; отруту

56] Ллє чародійну туди і шкідливого кореня соком

57] Скроплює, й тричі по дев'ять разів повторяє, чаклунка,

58] Темні, лиш їй зрозумілі слова заклинальної пісні.

59] Скілла прийшла і пірнула до пояса в води затону.

60] Раптом, жахнувшись, довкіл живота свого бачить, неначе

61] Звірі якісь гавкотять. Як повірити їй, що ці пащі -

62] їй же належать тепер? Утекти, захиститись, відбитись

63] Хоче від лютих собак, але всюди з собою їх тягне.

64] Мацає поперек, ноги і стегна, усе своє тіло,-

65] Що не мацнула б, однак,- натрапляє рукою на хижі

66] Пащі й на пащах стоїть; животом, що наїжився ними,

67] Лоном, боками - на спини таких же натискує звірів.

68] Плакав закоханий Главк. Одвернувся від Кірки, що стільки

69] Злоби у зілля своє, помстившись над Скіллою, вклала.