Метаморфози

249] Ще не отямившись від Антіфата й убивці Кіклопа,

250] Йти не хотіли ніяк до порогів оселі чужої.

251] Жереб велів нам іти. Отож я, а зі мною мій вірний

252] Друг Політей, Еврілох, Ельпенор, що любив похмелятись,

253] І вісімнадцять іще подалися до стін чародійки.

254] Щойно туди підійшли й на поріг її дому ступили -

255] Тисячу тут же вовків, ведмедиць і левиць чималого

256] Страху нагнали на нас. Надаремно, проте, ми боялись:

257] Ті, як не дивно, не мали й у гадці на нас нападати,-

258] Ніби радіючи нам, замахали в повітрі хвостами

259] й слідом пішли, мовби ласки чекаючи. Тут і служниці

260] Нас прийняли. Через передпокої по мармурі білім

261] До господині ведуть. На престолі в світлиці розкішній

262] Гордо сидить вона в паллі червоній; поверх тої палли

263] Зблискує взором тонким золота серпанкова накидка.

264] І нереїди, і німфи - довкіл. Але звинні їх пальці

265] Вовни не спушують там, не снують веретенцями нитки,-

266] Зайняті зіллям вони: розкладають розсипані квіти

267] І розмаїто забарвлені трави в коші по порядку.

268] Пильно й сама за роботою стежить; сама-бо те знає, [247]

269] Що може кожен листок, а на що вони в суміші здатні.

270] До посортованих трав приглядається оком уважним.

271] Ледве побачила нас,- на вітання вітанням озвавшись,

272] В усмішці вся розпливлась: почувайтесь, мовляв, як удома.

273] Не зволікаючи, ячної нам повеліла змішати

274] З сиром муки; долила ще вина туди чистого й меду;

275] Потай хлюпнула ще й соку, в солодкості тій приховавши

276] Гіркість його. Прийняли ми з руки божественної чаші

277] й тільки-но, сонцем і спрагою зморені, їх осушили,-

278] Різкою наших голів чарівниця жорстока торкнулась.

279] Раптом (незручно й розказувать!) я зодягнувся в щетину;

280] Вже й говорити не міг: замість мовити слово, хрипливо

281] Хрюкати став раз у раз, до землі похилившись обличчям.

282] Я відчував, як мій рот, випинаючись, робиться рилом,

283] Як роздувається шия, а руки, якими недавно

284] Келих до вуст піднімав, на долівці сліди залишають.

285] З іншими сталось таке ж, і гуртом - така міць того зілля! -

286] Вже ми товклися в хліві. Тут помітили ми, що свинею

287] Лиш Еврілох не зробивсь: він один не прийняв тоді чаші.

288] Випив би й він,- те щетинисте стадо й сьогодні собою,

289] Певно б, поповнював я: коли б він не звідомив Улісса,

290] Про нашу спільну біду, то хто б одімстивсь тоді Кірці?

291] Миру провісник, Гермес, йому квітку вручив білосніжну

292] З коренем чорним; богам вона знана під назвою «молі».

293] Квітці довірившись тій і поклавшись на сили небесні,

294] Він до чаклунки прийшов. І йому подала вона згубну

295] Чашу. Вже різкою мала й йому до волосся торкнутись -

296] Він одштовхнув, та ще й добре злякав її, меч оголивши,

297] Потім правицю йому подала. А на ложе з любов'ю

298] Прийнятий, друзів просив повернуть замість шлюбного дару.

299] Соком ласкавіших трав нас окроплює, прут чародійний

300] Другим кінцем повернувши, по головах нас ударяє.

301] Мовить тим разом слова, протилежні до слів попередніх.

302] І_, що не слово, то зводимось ми по-людському все вище

303] Й вище. Зникає щетина. Розщеплена ніжка свиняча

304] Знову стопою стає. Появляються плечі, а з ними -

305] Руки. Обняти, ридаючи, можем того, хто ридає -

306] Нашого проводаря. У ту мить ми немовби забули

307] Всі, які знали слова, окрім тих, що засвідчують вдячність.

308] Там цілий рік забарилися. Тож не одне за цей довгий

309] Проміжок часу я бачити міг, та й чував усіляке.

310] От хоч би те, що мені потихеньку одна сповістила

311] З тих чотирьох, що прислужують їй у ділах чарівничих.

312] От незабаром як тільки з вождем загулялася Кірка,

313] З мармуру постать вона показала мені білосніжну.

314] Був це юнак, а на маківці в нього сидів собі дятел;

315] Постать у храмі була, шанобливо вповита вінками. [248]

316] Хто цей юнак, чому дятел на ньому й чому, наче бога,

317] В храмі шанують його, запитав я. Цікавому знати

318] Мовить таке: «Яка міць, Макарею, в моєї хазяйки,

319] Хай тебе й ця ще пригода повчить. Отже, слухай уважно!

320] Пік, що був сином Сатурна, в Авсонському краї раніше

321] Владарював. Рисаків бойових він любив об'їжджати.

322] Був, як ось бачиш, ставний. І хоча твоє око втішає

323] Твору мистецького чар, йому вірити можеш так само.

324] Вроді дорівнював дух. Ще й чотири рази п'ятилітніх

325] Ігрищ елідських, відколи народжений, він не побачив.

326] Німф лісових, які горами Лацію, вільні, гасали,

327] Вродою він полонив. І джерельні за ним упадали

328] Німфи-наяди, що живлять їх Альбули води й Нумікій,

329] І голубий Анієн, і короткий Альмон, і стрімливий

330] Нар і погідного Фарфара тінню окутані хвилі.

331] Прагнули й ті, що в ставку лісовому, де скіфська Діана,

332] Та по сусідніх озерах живуть. Але, в.сіх погордивши,

333] Він домагавсь однієї; дволикому Янусу, богу,

334] На Палаті ні Вені лі я, кажуть, її народила.

335] Тільки-но стала вона на порі - й за Лаврентського Піка

336] Заміж пішла, бо й сама лиш йому віддала перевагу.

337] Вродою славна була; ще славніша - умінням співати.

338] Тож і назвали цю діву Співучою. Зрушити з місця