Метаморфози

70] Скілла ж лишилася там, і чаклунці при першій нагоді

71] Теж допекти постаралась, Улісса позбавивши друзів.

72] Потім ще й судна троянців на дно мала намір пустити,

73] Стала, проте, стрімчаком, що, зметнувшися грізно над морем,

74] Там височить дотепер; оминає його мореплавець.

75] Ось мимо Скілли й Харібди жадливої провеслувавши,

76] Тевкри зітхнули полегшено. Вже й побережжя Авсонське

77] Мріло, та вітер відніс їх аж ген до Лівійського краю.

78] Серце й свій дім там відкрила Енеєві жінка з Сідона,

79] Що розвела, приголомшена зрадою мужа-фрігійця,

80] Вогнище, ніби для жертви богам, і на ньому, шалена, [243]

81] Впала на меч гостролезий: підманута - всіх підманула.

82] Геть од піщаних земель і від міста нового подавшись,

83] В Ерікс прибув і, зустрівши Акеста гостинного знову,

84] Жертви складає Еней і вшановує батька могилу.

85] Судна, що мала спалить їх Іріда з веління Юнони,

86] Він одв'язав і покинув мерщій володіння Еола,

87] Землі, де сірка димить, і шпилі Ахелойових дочок,

88] Вабних Сирен; а судно, що стерничого втратило в морі,

89] До Інаріми наважився вивести, і до Прохіти,

90] Й до Пітекуз головерхих, що мають від жителів назву.

91] Батько богів у свій час, до лукавих і хитрих керкопів,

92] До віроломного, підлого роду ненависть відчувши,

93] їх у мерзенних тварин замінив, але так, щоб те плем'я

94] Схоже було на людей і не схоже на них одночасно:

95] Тіло немов обрубав їм; кирпатого носа приплюснув;

96] Наче прим'яв та порізав старечими зморшками лиця;

97] Від голови аж до ніг повкривав їх рудавою шерстю.

98] Там же й селитись велів, перед тим одібравши їм мову,

99] Щоб занімів їх язик,' що годився лиш для віроломства.

100] От вони й скрикують хрипло раз по раз, немов з пересердя.

101] Ці проминувши краї, він укріплення Партенопейські

102] З правого боку лишив; сурмача Еоліда могилу -

103] Зліва. Допливши до вод заболочених, до побережжя

104] Кумського, входить в оселю печерну віщунки Сівілли.

105] Просить, щоб міг, подолавши Аверн, загостити до мані в

106] Батька. Стара, що сиділа, похнюпивши голову сиву,

107] Врешті її підняла й, божественного сповнившись духу,-

108] «Надто великого,- мовила,- просиш ти, славний ділами

109] Мужу, хто руку - мечем, а побожність вогнями прославив.

110] Не зневіряйся, одначе, троянцю! Не марно прохаєш:

111] За поводатарку буду сама - і поля Єлісейські,

112] Світу межу й дорогу тобі тінь свого батька побачиш.

113] Мужність усюди здолає пройти». Прорекла й показала

114] Гілку, що в лісі Юнони Авернської сяяла злотом.

115] І, показавши, від стовбура гілку велить* одламати.

116] їй покорився Еней - і побачив жахні володіння

117] Оркові; предків узрів і великого духом Анхіса

118] Віком похилену тінь. Осягнув того краю закони,

119] Зором окинувши й те, чим наступні погрожують війни.

120] Вгору ступаючи, втомлений вже, по зворотній стежині,

121] Бесіду вів із віщункою з Кум, щоби час коротати.

122] Поки крізь сутінну млу просувалися шляхом жахливим,

123] Він обізвавсь: «Чи сама ти з богинь, чи богам наймиліша,-

124] Будеш довіку мені божеством! Бо ж дала мені змогу -

125] Не приховаю ж цього! - і дійти, і побачити зблизька

126] Смерті належні місця й повернутись, уникнувши смерті.

127] Тільки-но вийду відсіль на поверхню, до денного світла,- [244]

128] Храм тобі, вдячний, зведу й віддаватиму ладаном шану».

129] Тяжко зітхнула віщунка й, поглянувши сумно на нього,

130] Мовить таке: «Не богиня я, ні. Не наважуйся смертній

131] Ладан пахучий курить. Щоб тебе вберегти від помилки,

132] Правду скажу: мені світло в свій час обіцяли незгасне,

133] Вічне, якщо 'б оддала я дівоцтво жагучому Фебу.

134] Вже наперед насолоду смакуючи, прагне дарами

135] Звабити серце моє: «Вибирай,- намовляє,- що хочеш,

136] Дівчино кумська, й відмови не знатимеш!» Я ж на піщаний

137] Пагорб кивнувши: «Хай стільки своїх уродин одсвяткую,

138] Скільки піщинок тут є». Та. одне я до того прохання

139] Поспіхом не додала: щоб лишатися вік молодою.

140] Він же мені й довголіття давав, і нев'янучу вроду,

141] Тільки б свого домогтись. Його дар відкидаю рішуче

142] І незаміжня живу. А тим часом пора благодатна

143] Хутко спливла. Надійшла, шкутильгаючи, немічна старість,-

144] Довго хирітиму в ній! За плечима - вже сьоме століття;

145] Щоб дорівняти піщинкам, однак, ще зустрінути мушу

146] Жниво трьохсоте й трьохсотий побачити збір винограду.

147] Прийде ще час, і мене зі ставної мізерною зробить

148] Ряд моїх днів незліченних. Підточене старістю тіло

149] Стане цілком незначним. І ніхто не повірить, що в мене

150] Міг закохатися бог. Призабуде й сам Феб, очевидно,

151] Ким я для нього була, або й виду не схоче подати.

152] Ось чого, бідна, діждусь! Лиш по голосу, ледве помітну,

153] Зможуть пізнати мене; лиш його мені доля залишить».

154] Поки, під гору йдучи, такі думи снувала Сівілла,

155] З темних глибин, із стігійської мли, до евбейського міста

156] Вийшов троянець Еней. Після жертвоприношень торкнувся

157] Тих берегів, що тоді годувальниці ймення не знали.

158] Після трудів довголітніх виснажливих тут зупинився

159] Неріта син, Макарей, з товариства бувальця Улісса.