Метаморфози

240] Б ється Евріт. Роз ярились, побачивши кров свого брата,

241] Звірі двовиді. «До зброї! До зброї!» :-гуртом заревіли.

242] Зваги вино додає. І летять, сповіщаючи бійку,

243] Келихи, й дзбани крихкі, й заокруглі полумиски мідні.

244] Те, з чого їли й пили, несподівано зброєю стало!

245] Син Офіонів Амік із домашнього вогнища перший

246] Речі святі осквернив: ухопивши світильник, що сяяв

247] На вівтарі багатьма смолоскипами, й ним замахнувшись

248] Високо так, наче той, хто бика білосніжного шию

249] Перед жертовником взявся розтяти сокирою з маху,

250] Гримнув в чоло Келадонта, лапіта,- й замість обличчя

251] М ясо криваве на ньому лишив та потрощені кості.

252] Випали й очі з очниць; від удару немов провалився

253] Ніс через місиво те і застряг посеред піднебіння.

254] Ще й не оглянувсь Амік, як його, відірвавши кленову

255] Ніжку стола, вклав Пелат,- і той голову звісив на груди.

256] Поки випльовував зуби, запінений, з темною кров ю,-

257] Ще раз ударив його і спровадив до тіней підземних.

258] Той, хто був поруч, Гріней, на вівтар, що димівся, зирнувши

259] Оком жахним, прохрипів: «Чи не можна б і ним скористатись?»

260] Мовивши те, громіздкий, що вогнем розбуявся, жертовник

261] Велет підняв і метнув на лапітів, що валом валили.

262] Двох придавив: Бротеада й сусіда його - Оріона.

263] Сином Мікали був Оріон; ворожбою ця жінка

264] З неба - кажуть - могла навіть місяць на землю стягати.

265] «Даром не пройде тобі це зухвальство - була б тільки зброя!» -

266] Мовив Ексадій, і тут йому якось потрапили в руки [212]

267] Оленя роги - жертовна окраса високої сосни.

268] Ними й штрикнув він, що сили було, в перенісся Грінею -

269] Той без очей залишивсь: то по рогах вони розтеклися,

270] То по густій бороді, зашкарублій од темної крові.

271] Із вівтаря головешку сливову, пойняту жаром,

272] Рет ухопив і лапіту Хараксу, крутнувшись направо,

273] Нею вгатив по чолі, де нависла чуприна рудава.

274] Стало горіти волосся шорстке; запікаючись в рані,

275] Кров почала страхітливо сичати, мов кусень заліза,

276] Розчервонілий в огні, якщо довгими щипцями з жару

277] Вийме його ремісник і занурить у воду; залізо

278] Люто шипить і свистить, пожираючи, спрагле, вологу.

279] Той тільки чубом зметнув розкуйовдженим, пробував збити

280] Полум я; далі, поріг кам яний від землі відірвавши,

281] Цілого воза вантаж,- на плече його взяв, та жбурнути

282] Так і не зміг: був занадто важкий, і тією плитою

283] Друга свого привалив, що стояв побіч нього,- Комета.

284] Рет, посміхнувшись, на те: «Залишається лиш побажати,

285] Щоб і всі інші з-між вас ось такими були силачами!»

286] З тим почав знову вдаряти напівобгорілим поліном

287] По голові раз у раз, поки швів черепного склепіння

288] Не проломив, поки з мозком рідким не змішалися кості.

289] З ним покінчивши, напав на Евагра, Коріта, Дріанта.

290] Щойно поліг наймолодший, Коріт, чиї щоки взялися

291] Першим пушком,- «Чи не сором тобі, перемігши хлопчину,

292] Ще й похвалятись?» - озвався Евагр. Але Рет йому й слова

293] Мовити більше не дав: головешку, багряну від жару,

294] Поки ще той говорив, через рот увігнав аж у груди.

295] Далі й тебе він, кружляючи полум ям над головою,

296] Наздоганяє, Дріанте лихий. Та не так ти загинув,-

297] Поки він біг, перемогам радіючи, ти йому палю

298] Вбив обгорілу туди, де з плечем сполучається шия.

299] Зойкнув од болю і, вирвавши палю із кістки твердої,

300] Кинувся Рет утікать, обливаючись власною кров ю.

301] Слідом пустились Орней, і Лікаб, і поранений в праву

302] Руку Медон; Пісенор і Тавмант одночасно чкурнули.

303] Хто ж донедавна, змагаючись, будь-кого міг перегнати,-

304] Мермер ледь волочивсь, од важкої знеможений рани.

305] Фол, Меланей і Абант, кабанів усмиритель,- за ними;

306] Й той, хто намарно своїх одвертав од побоїща - віщий

307] Астіл; це він заспокоював Несса, що рани боявся:

308] «Ти не тікай! Для Гераклових стріл береже тебе Доля!»

309] Ні Евріном, ні Лікід, ні Арей, ні Імбрей від загину

310] Все ж не втекли. їх усіх зупинила правиця Дріанта -

311] Спереду рану наніс. Так поранений спереду й ти був,

312] Хоч і навтіки пустивсь, показавши спину, Кренею:

313] Ти озирнувся - і меч тобі вбився між очі в те місце, [213]

314] Де перенісся немов жолобком прилягає до лоба.

315] Посеред гаму та крику того, з головою пірнувши

316] В сон непробудно важкий, розімлілий Афід на кудлатій

317] Шкурі ведмедиці з Осей лежав. У затерплій правиці

318] Досі ще кухоль тримав із вином недопитим у ньому.

319] Здалеку вздрівши його, неспроможного стати до бою,

320] Пальці вкладаючи в ремінь на списі,- «Вино будеш пити

321] Стіксом розмішане»,- мовив Форбант і метнув блискавично

322] Спис в юнака. Наконечником, гостро відточеним, ясен

323] Сонному шию пробив, бо й лежав, на нещастя, горілиць.

324] Так і не чув, коли смерть надійшла. Джерелом із гортані

325] Чорна прорвалася кров, полилася на ложе й у келих.

326] Бачив я те, як Петрей, заповзявшись, хотів було вирвать

327] Жолуденосного дуба з землі; та кол#, обійнявши

328] Стовбур, щосили почав то сюди, то туди ним хитати,