Метаморфози

768] Та грубіяном не був і не з тих, що глухі до любові.

769] Часто ловив у лісах він Гесперію - німфу прекрасну.

770] От її вгледів якось: розпустивши по плечах волосся,

771] Грілась на сонці вона побіч хвиль свого батька - Кебрена.

772] Німфа сполошена кинулась геть. Так од сірого вовка -

773] Лань; так од яструба качка летить, задалеко відбившись

774] Від озерця. Та троянський герой переслідує німфу:

775] Ту, що від страху швидка, здоганяє швидкий від любові.

776] Раптом, майнувши в траві, зеленава змія утікачці

777] Зубом кривим уразила п яту, затруївши їй тіло.

778] Разом з життям обірвалася й втеча. Обнявши бездушну,

779] Скрикнув нестямно Есак: «О, навіщо тебе доганяв я!

780] Втім, хіба ждав я біди? Чи такої, як ця, перемоги?

781] Вдвох ми тебе, нещасливу згубили: змія - своїм зубом,

782] Нетерпеливістю - я! Од змії, проте, більше злочинний

783] Буду, якщо твою смерть не спокутую смертю своєю!» [205]

784] Мовив - і з скелі, яку під'їдали вали рокітливі,

785] Кинувсь у море. Та, поки летів, змилостивилась Тетіс:

786] Пір'ям його зодягла, й по воді, опустившись легенько,

787] Вже він поплив - не зумів осягнути жаданої смерті.

788] От і гнівиться: не хоче, закоханий, жити насильно -

789] Проти душі постає. Із житла нещасливого прагне

790] Вирватись. Ось уже й крила пружні за плечима він чує.

791] Вже понад водами звився, вже падає знов, але пір'я

792] Робить падіння м'яким - і шаліє Есак, і під воду

793] йде стрімголов, без кінця випробовує смерті дорогу.

794] Він ізмарнів од любовної туги: потоншали ноги,

795] Шия тонка протяглась, голова - віддалилась од тіла.

796] Любить моря і зоветься «нирець», бо пірнає у море».

КНИГА ДВАНАДЦЯТА

1] Батько Пріам за Есаком тужив, як за мертвими тужать;

2] Що перевтіливсь,- не знав. Йому жертви складав на могилі,

3] Хоч і пустій, та позначеній написом, Гектор з братами.

4] Тільки Паріса тоді не було на печальних обрядах:

5] Викравши вдатну дружину собі, він війну довголітню

6] Вніс у вітчизну: за звабником тисяча суден союзних

7] Рушило вслід, а на них - товариство військове пеласгів.

8] Помста швидкою була б, якби суден вітри супротивні

9] Не розметали, якби їх Авліда в землі Беотійській,

10] Рибою щедра, на тихій воді не тримала так довго.

11] Вже готувалися звичаєм предків Юпітеру скласти

12] Жертву благальну, вже древній вівтар запалав, коли раптом

13] Неподалік вівтаря, на платані, уздріли данайці

14] Синю змію, що вилася по стовбуру ген до верхів'я.

15] Там, на вершечку,- гніздо, й пташенят було вісім у ньому.

16] З матір'ю разом, що била крильми над гніздом опустілим,

17] їх, ухопивши, несита змія в одну мить проковтнула.

18] Всі остовпіли, а Тестора син, ясновидець відомий,

19] Ось що сказав: «Переможемо ми! Веселіться, пеласги!

20] Троя впаде; але й наші митарства триватимуть довго!» -

21] Дев'ятилітню війну - було й дев'ять птахів - пророкує.

22] Тільки сказав, а змія, обвиваючи віття зелене,

23] Каменем стала, зміїний свій вигляд у ньому зберігши.

24] Не втихомиривсь, одначе, Нерей,- в аонійській затоці

25] Воїнство все ще стоїть. І вже дехто вважав, що від лиха

26] Трою Нептун береже, адже він її муром обводив.

27] Тільки не Тестора син: він-бо знає і вголос говорить,

28] Що слід робити: дівочою кров'ю власкавити гнівну

29] Діву-богиню. Коли над любов'ю - спільна потреба,

30] Владар - над батьком верх узяли, й, щоб невинну віддати

31] Кров, Іфігенія станула серед жерців посмутнілих

32] Біля жертовника,- зглянулась Діва й, присутнім заславши

33] Зір поволокою, в найурочистішу мить обрядову, [207]

34] Кажуть, ланню жертовною доньку Мікен підмінила.

35] Тож, коли кров ю належною задовольнилась Діана

36] Й разом із Фебою гнів довгочасний приборкала й море,-

37] Тисяча суден, вітрила наповнивши вітром попутнім,

38] Після трудів чималих до фрігійських пісків дотяглися.

39] Між суходолом, повітрям і водами є серединне

40] Місце у просторі - наче межа трьохчастинного світу.

41] Кожну подію відтіль, хоч і віддаль незмірно далека,

42] Видно, й усі голоси проникають у вуха чутливі.

43] Там - Поголоска живе; її дім - на вершині найвищій.

44] Безліч веде туди входів і тисяча отворів різних

45] Є в тому домі; дверей - ні одних ні в одному проході.

46] Навстіж усе там і вдень і вночі. Увесь дім - із дзвінкої

47] Міді, й гуде він увесь, і відлунням повторює звуки.

48] Спокою в ньому нема, жоден закуток тиші не знає.

49] Криків, одначе, не чуть, тільки гамір стоїть невиразний.

50] Море подібно шумить, коли подих його наслухати

51] Здалеку. Відгомін грому такий, коли в хмарі понурій

52] Ще раз, але ніби знехотя вже, загуркоче Юпітер.

53] В передпокоях - роїться юрба. То виходить, то входить

54] Натовп хисткий. Неправдиві й правдиві впереміш повсюди

55] Там сновигають чутки, перепурхують з місця на місце

56] Незрозумілі слова; ці наповнюють вуха дозвільних.

57] Ті - з новиною далі летять. Щораз більшає доля

58] Вигадки: що б не почув,- щось від себе додасть оповідач.

59] Там - Легковірність і Помилка, здатна на все, процвітає,

60] Там і Веселість пуста проживає, й Страхи онімілі,

61] й Розбрат, іще молодий, і не знати ким зроджений - Шепіт.