Метаморфози

589] Щойно засне вона, хай їй у снах усю правду розкриє».

590] Мовила. Вісниця тут же вдягається в тисячобарвні

591] Шати й, широкого неба намет позначивши дугою,

592] Миттю помчала до Сну, в оповиту імлою обитель.

593] Неподалік од землі Кіммерійської, ген на відлюдді,

594] В скелі заглибина є, де покоїться Сон бездіяльний.

595] Феб ні ранковим туди, ні південним, ані призахідним

596] Променем не зазирне: перемішані хмари з імлою [201]

597] Там видихає земля; ні то ніч, ні то присмерк панує;

598] Горда дзвінким своїм співом і гребенем, птиця бадьора

599] Там не пробудить Зорі. Не порушать німотної тиші

600] Ні заповзятливі пси, ані гуси, від них ще пильніші.

601] Там не озветься ні звір, ані птах; потривожена вітка

602] Не шелесне, перемовок людських там ніколи не чути.

603] Спокій німий доокіл. І лише, десь у самих глибинах,

604] Тихо дзюркоче летейський струмок; шарудить камінцями,

605] Владно схиляє до сну шелестлива, м'яка його хвиля.

606] Маки розлого цвітуть, заступаючи вхід у печеру;

607] Безліч усякого зілля буяє; солодку дрімоту

608] Ніч з його соку бере й ним орошує тіняві землі.

609] Щоб на завісах не рипнули часом,- у цілому домі

610] Жодних немає дверей, та й порогів ніхто не пильнує.

611] Серед покою на ніжках ебенових темне високе

612] Ложе пухове стоїть, покривалом застелене чорним.

613] Там і простягує тіло розморене сну Повелитель.

614] А побіч нього довкіл - щохвилини у постатях різних

615] Безліч лежить сновидінь; їх не менше, ніж в полі - колосся,

616] В лісі - листків, а піску - на широкому березі моря.

617] Тільки-но діва ввійшла й відмахнулась од снів безтілесних,

618] Що не давали пройти,- її одяг, сяйнувши барвисто,

619] Світлом заповнив покої святі. Повелитель насилу

620] Заспаним оком повів і повіками сонно закліпав,

621] Декілька раз підборіддям, куняючи, вдарив у груди -

622] Поки очуняв. Опершись на лікоть, питає богиню -

623] Зразу ж пізнав її - з чим завітала. У відповідь чує:

624] «Снів Повелителю, наймиротворніший серед безсмертних,

625] Душ неспокійних цілителю, ти, що робочому люду

626] Силу до праці нової даєш, покріпляючи тіло! -

627] Хай сновидіння твої, що наслідуєш ними правдиве,

628] В місто Геракла негайно летять, у Трахіни й, прийнявши

629] Образ Кеїка, про лихо нехай сповістять Алкіону.

630] Так повеліла Юнона сама». Закінчивши, Іріда

631] Вийти спішить: бо не може й вона опиратись потузі

632] Темного сну; поки повністю ще не розслабилось тіло,

633] Високо в небо по тій же дузі різнобарвній майнула.

634] Сон же з юрби незчисленних синів своїх кличе Морфея,-

635] Він-бо міг будь-яку постать майстерно вві сні зобразити;

636] Краще від нього ніхто б не зумів передати так тонко

637] Вигляд - обличчя, ходу, навіть голос; в такій же одежі

638] Він появлявсь уві сні, та ще й слів добирав таких самих.

639] Міг він, однак, лиш людину наслідувать. Другий робився

640] Звіром, чи птахом, чи то довжелезною вився змією.

641] Ікелом бога цього називають боги несмертельні;

642] Люди - Фобетором звуть. Від цих двох відрізняється третій -

643] Фантас: той бог залюбки перевтілитись може у землю, [202]

644] Воду, поліно чи скелю - у будь-яке тіло бездушне.

645] Всі вони звикли царям і вождям серед ночі являти

646] Лиця свої. А до простого люду приходили інші.

647] їх оминув сивочолий і з-поміж братів лиш Морфея,

648] Щоб сповістити йому розпорядження доньки Тавманта,

649] Вибрав - і тут же, розморений млостю солодкою, знову

650] Голову низько схилив і занурився в ложе високе.

651] Ось уже лине Морфей, безшелесно махаючи в пітьмі

652] Темним крилом. За деякий час у краю гемонійськім

653] Він приземлився. Тут крила відклав і прийняв незабаром

654] Образ Кеїка, яким тоді був він,- блідий, синюватий,

655] На бездиханного схожий мерця, без одежі на тілі -

656] Став перед ложем жони безталанної; мокрою в нього,

657] Видно, була борода, та й з волосся ще хвиля струмила.

658] Тут він над ложем схиливсь і, слізьми оросивши обличчя,

659] Мовив: «Кеїка свого впізнаєш, нещаслива дружино»

660] Чи невпізнанним я став після смерті? Приглянься- впізнаєш,

661] Та замість мужа свого - тільки тінь перелітну віднайдеш.

662] Марно богам ти складала обітниці, люба дружино!

663] Я - вже мертвець! Тож усі сподівання твої - надаремні!

664] Бурею впав на судно серед моря Егейського буйний

665] Австер: побавився ним, та й розбив, ошаліло подувши.

666] Поки тебе закликав я раз по раз, мені, Алкіоно,

667] Хлюпала хвиля в уста. Не чужий, не стороння людина

668] Вістку таку принесли, не блукаючий поголос чуєш,-

669] Сам я, зазнавши на морі біди, свою долю звіщаю.

670] Встань же, дай волю сльозам, одягнися в жалобу, дружино,

671] Щоб неоплаканим я не зійшов у безрадісний Тартар!»

672] Ще й таким голосом бог говорив, що від першого слова

673] Мужа впізнала свого, та й сльоза по блідому обличчі

674] Справді котилася; він же так само й рукою поводив.

675] Зойкнула, бідна, вві сні і слізьми залилась. До Кеїка

676] Руки простягує, тіла ж нема: обіймає - повітря.

677] «Милий, куди ти?-гукнула.- Постій! Почекай на дружину!»

678] Й тут, потривожена голосом власним і з'явою мужа,