Метаморфози

500] То, золотавий пісок вигрібаючи з дна, воно злотом

501] Блисне й собі, то зчорніє нараз, наче хвиля стігійська,

502] То якусь мить, опадаючи, стане мереживом білим. [199]

503] Так і трахінське судно ні на мить супокою не знає:

504] То, мов злетівши на шпиль щонайвищий гірської вершини,

505] Бачить низини довкіл, Ахеронт озирає глибинний,

506] То, коли вмить зісковзне у безодню,- з-між хвиль крутобоких,

507] Наче з ущелин аїдових дивиться в зоряне небо.

508] Бік дощаний корабля аж гуде під ударами хвилі,-

509] Так б'є по ньому, як пущені пращею ядра залізні -

510] По оборонній стіні, як таран по них гупає часом.

511] Як ото леви не раз, набираючи сил у розгоні,

512] Ринуть на ратища довгі грудьми, на загострену зброю,

513] Так під напором нестямних вітрів на судно набігала

514] Хвиля, знімаючись високо понад усі його щогли.

515] Вже розхитались клини; вже нема покриття воскового -

516] Згубна вода потекла в корабель крізь широкі щілини.

517] Мить - і потоками дощ із навислої хмари пролився.

518] То наче весь дощовий небосхил опустився на море,

519] То наче море набрякле знялось до похмурого неба.

520] Вимокли всі паруси. В круговерті шаленій змішались

521] Води небесні й морські. Не мигне жодна зірка в ефірі -

522] Буря і ніч водночас навалились на все чорнотою.

523] Пітьму подекуди рве, проливаючи світло разюче.

524] Блискавка. Блиском її миготять розкуйовджені хвилі.

525] Через опуклі боки корабля у нутро його рине

526] Струмінь потужний. Як воїн, бува, з багатьох наймужніший,

527] Хоч і не раз підбігав до стіни оборонної міста,

528] Врешті, на щастя своє уповаючи, спрагнений слави,

529] З тисячі тільки один цю фортецю таки здобуває,-

530] Так, хоча дев'ять валів на високе судно налітало,

531] Розмахом ширший од них був десятий вал, найгрізніший!

532] Той не одхлинув назад, не послабив страшного напору,

533] Поки в судно не ввірвався, як воїн - в захоплене місто.

534] Вслід йому й інші вали: ці й собі на судно напирають,

535] Ті-вже його залили. Мореплавці тремтіли, неначе

536] Жителі міста, коли, розділившись, одним із загонів

537] Ворог руйнує стіну, а всередину - кидає інший.

538] Що тут уміння? Зневірились всі. Скільки хвиль напливає,

539] Стільки, здається, смертей до нещасних із темряви рветься.

540] Цей вже розплакався, той остовпів, а інший хтось заздрить

541] Тим, кого похорон жде. Простягаючи руки до неба,

542] Хоч і не бачить його, хоче дехто богів ублагати,

543] Щоб помогли. Цей братів пригадав собі раптом і батька;

544] Той - своїх діток, і дім, і все, що зосталось у ньому.

545] Перед Кеїком, однак, постає лиш сама Алкіона,

546] Кличе він тільки її. І, хоч думкою лине до неї,-

547] Рад, що відсутня вона. На віддалений батьківський берег

548] Кинути б оком хотів, на домівку востаннє зирнути.

549] Де він і що з ним, не знає, проте: крутежем велетенським [200]

550] Море кипить, і смолистими хмарами щільно вповився

551] Весь небосхил. Навкруги - тільки образ подвійної ночі.

552] Зламано щоглу стрімку в дощовому завихренні хмари,

553] Зламано навіть кермо. Над уламками, здобиччю горда,

554] Хвиля звитяжно стає, озираючи води горбасті.

555] Потім, немовби хто з Піндом Афон із постійного місця

556] Зрушивши, вниз їх пожбурив, на саму середину моря,-

557] Стрімголов так опадає й вона, захопивши з собою

558] В темну безодню й судно. Приголомшена, з ним поринає

559] Більшість людей; на поверхню не випливши, десь у глибинах

560] Моря знайшли свою смерть. За дошки, за потрощені снасті

561] Інші схопились. Кеїк же в правиці, що берло тримала,

562] Стискує куций уламок весла. Захлинаючись, кличе

563] Батька і тестя - дарма! Найчастіше таки Алкіони

564] Ймення в плавця на устах. Щось їй мовить, милується нею.

565] Щоб його тіло прибилося з хвилею їй перед очі,

566] Молить богів, щоб його вшанували могилою друзі.

567] Випірне з хвилі на мить - і повторює, наче молитву,

568] Ймення дружини; прошепче його, й коли хвиля накриє.

569] Та несподівано, схожий на мур, затемнів серед моря

570] Вал; це громадище, гримнувши, вкрило плавця з головою.

571] Був тоді й Люціфер темний, як ніч; його й на світанку

572] Годі було розпізнать: він не міг опуститись з Олімпу,

573] Тож ясносяйне чоло непроглядними хмарами вкутав.

574] Донька Еола в той час, про ті лиха не маючи гадки,

575] Дні відраховує й ночі; вже й одяг йому підбирає, ,

576] Вже розмірковує, як то й самій, щоб зустрінути мужа,

577] Краще вдягтись: на повернення має надію, сердешна!

578] Всім небожителям ладан коштовний тим часом палила,

579] Та найчастіше приходила в храм до богині Юнони -

580] Клала дари на вівтар, щоб її чоловік - потопельник! -

581] Горя в дорозі не знав, щоб додому щасливо вернувся,

582] Палко благала, щоб іншій, бува, не віддав переваги,-

583] З тих багатьох лиш в останньому їй пощастило благанні.

584] Більш не могла вже богиня терпіть, що за мертву людину

585] Просять її. Щоб звільнити вівтар свій од рук удовиці,-

586] «Віснице слова мого найвірніша, Ірідо,- сказала,-

587] Злинь якнайшвидше до Сну, що в печері живе дрімотливій,

588] І повели, щоб Кеїкову тінь він послав Алкіоні,