Метаморфози

236] Дуже подібна до твору митця. Загнуздавши дельфіна,

237] Голою ти в той куток запливати любила, Фетідо.

238] Поки лежала, поринувши в сон, у жагучі обійми

239] Взяв тебе, сонну, Пелей. Не домігшись благаннями ласки,

240] Силою він скориставсь: охопив тобі шию руками,

241] й був би таки переміг, якби ти не вдалась до мистецтва,

242] Що притаманне тобі,- появлятися в постатях різних.

243] Птицею в небо зметнулася ти - він тримав уже птицю;

244] В землю сосною вросла - та Пелей ухопився за стовбур;

245] Потім тигрицею стала смугастою - й тут, ізлякавшись,

246] Руки свої розімкнув Еакід і звільнив тебе врешті.

247] Все ж він на хвилю вино ллє богам, що живуть у глибинах

248] Моря, тварин їм у жертву приносить і спалює ладан,

249] Поки, з-під хвилі піднявши чоло, не промовив до нього

250] Віщий Протей: «Еакіде,- сказав,- ти доможешся шлюбу!

251] Тільки, як діва, втомившись, засне в прохолодній печері,

252] Путами, поки триватиме сон, обв'яжи її міцно.

253] Не відступайся, хоч тілом вона сто разів би мінялась,-

254] Що б не було там - тримай, поки знову не стане собою!»

255] Мовив карпафський віщун - і в безодняві рідного моря

256] Зникло обличчя його, й відлунало промовлене слово.

257] Спадистим шляхом Тітан уже йшов і нахиленим дишлом

258] Вод гесперійських торкавсь. Ось тоді Нереїда прекрасна,

259] Вийшовши з моря, до милої їй подалася печери.

260] Тільки-но взявся Пелей полохливу красуню в'язати -

261] До перевтілень одразу вдалась. Та, почувши всім тілом

262] Пута, й руками, хоч як не пручалась, не в силах рухнути,

263] Врешті, зітхнула. «Ти верх,- каже,- взяв не без помочі бога!»

264] Й знову Фетіду побачив герой, і в жадані обійми

265] Взяв її, й велета стала носить вона в лоні - Ахілла.

266] Сяє од щастя Пелей, і дружиною гордий, і сином.

267] Ще якби він од убивства вберігсь, якби Фока не рушив - [194]

268] Справді б щасливцем був. Та повинного в братовій крові

269] Вигнано з дому. Вигнанця прийняв тоді радо Трахінський

270] Край. Без убивств і насильства в ту пору там лагідно правив

271] Син Світоносця, Кеїк, що зберіг на своєму обличчі

272] Батька сяйливого блиск. Та тоді сам на себе не схожий

273] Був од зажури Кеїк: сумував усе, втративши брата.

274] Так Еакід, занепалий в тривозі й дорозі далекій,

275] Став перед ним, із людьми кількома лиш до міста ввійшовши.

276] Стадо ж худоби й овець, що пригнав із своєї країни,

277] Зразу ж за стінами міста лишив у тінястій долині.

278] Тільки-но, дозвіл отримавши, володаря він побачив -

279] Віття, пов'язане з вовни стрічками, подав і про себе,

280] Хто він, чий син, розказав. Та ні слова - про скоєний злочин.

281] Щось там відносно вигнання збрехав. Залюбки, каже, в місті

282] Жив би або на селі. Повелитель Трахінський, всміхнувшись,

283] Ось що йому відповів: «Ми й для простого люду, Пелею,

284] Не шкодували б угідь - не захланним керуємо краєм.

285] До щиросердя мого якщо ймення твоє долучити

286] Й те, що Юпітер - твій дід, то хіба ще й прохати потрібно?

287] Все необхідне бери! І вважай, що й твоїм є так само,

288] Що б не побачив у нас. О, коли б ти міг бачити більше!»

289] Й сліз приховати не міг. Поцікавивсь Пелей і супутці,

290] Що за причина такої журби. Він у відповідь мовив:

291] «Мабуть, гадаєте ви, що той птах, який іншим пернатим

292] Кігтями, хижий, грозить, споконвіку був пір'ям покритий?

293] Мужем він був! І-така вже постійність душі - вирізнявся

294] Звагою з-поміж усіх, поривавсь до насильства, до зброї.

295] Дедаліоном він називавсь. Був один у нас батько -

296] Той, Що приводить Зорю, покидаючи небо останнім.

297] Мир над усе я любив. Тільки й думи було тоді в мене,

298] Що про подружжя та мир. Зате в війнах - брат милувався:

299] Скільки вождів покоряв наполегливо, скільки народів!

300] Нині ж у Тісбі виловлює він голубів заповзято.

301] Мав прехорошу дочку, що Хіоною звалась; до неї,

302] Щойно сім років подвоїла, йшли женихи чередою.

303] Феб і народжений Майєю разом якось повертались:

304] Перший - із сонячних Дельф, із вершини Кілленської - другий.

305] І, лиш уздріли її водночас,- водночас покохали.

306] Феб сподівання свої на любов одкладає до ночі;

307] Той і не думав баритися: жезлом, що сон навіває,

308] Легко торкнувсь її уст, і вона, покорившись тій силі,

309] Богу вві сні віддалась. Уже зорі розсипала в небі

310] Ніч - і натішився й Феб, годувальниці вигляд прийнявши.

311] Виповнивсь, час дозрівавши належний, живіт у Хіони,

312] Й парость безсмертного роду богів - крилоногий Автолік,

313] Бог хитромудрий родивсь, до зухвальства всілякого здатний.

314] Гідний наслідувач батька свого, без зусиль особливих [195]

315] З білого - чорне він міг, а з чорного-біле зробити.

316] Фебів же син, Філаммон,- бо ж вона близнюків народила,-

317] Славився співом дзвінким і майстерністю гри на кіфарі.

318] Що їй за користь, однак, що двійнят повила, полюбившись

319] Двом несмертельним богам, що свій рід од могутнього батька

320] Й діда ясного веде?.. Багатьом тільки шкодила слава,

321] Не прислужилась і їй. Почала зневажати Діану:

322] Я красивіша, мовляв. А на те, спалахнувши, богиня: