Метаморфози

148] Розум коротким, однак, залишивсь, і думки нерозважні,

149] Як і раніше, тупій голові були тільки на шкоду.

150] В синяве море задивлений ген, височить крутосхилий

151] Тмол. Він одним своїм боком сягає прославлених Сардів,

152] Другим, південним, доходить аж ген до затишних Гіпепів.

153] Там, зазиваючи ніжною піснею німф полохливих,

154] Склеєну воском пастушу сопілку до вуст притуливши,

155] Пан похвалявсь, що йому й Аполлон, мов, у співі не рівня.

156] Вже й до змагання нерівного став він, а Тмол був суддею.

157] Сів на горі своїй старець-суддя і, щоб добре міг чути,

158] Вуха звільнив од дерев. Тільки дуб його сизе волосся

159] Віттям окрив, жолудьми прибираючи скроні старечі.

160] Глянувши скоса на бога отар,- «За суддею,- промовив,-

161] Діло не стане. Я жду». Той заграв у селянську сопілку.

162] Грав на фрігійськім ладу й мимоволі привабив Мідаса,

163] Що випадково там був. Опісля до промінного Феба

164] Голову Тмол повернув. Одночасно й ліси повернулись.

165] Той, золотаве волосся прикрасивши лавром парнаським,

166] Пурпуром тірським забарвлений плащ по землі за собою

167] Тягне. Слоновою кісткою й каменем цінним оздобну

168] Ліру у лівій тримає руці, а плектр - у правиці.

169] Став, як то вміє лише музикант, і по струнах кіфари

170] Пальцями вправно пробіг. Заворожений звуком солодким,

171] Вирішив Тмол, щоб кіфарі дзвінкій піддалася сопілка.

172] Судження Тмола, святої гори, до вподоби припало

173] Всім. Гарячиться, однак, проти слова судді виступає

174] З-поміж усіх лиш Мідас. І Делієць того не потерпів, [192]

175] Щоб отакі нерозбірливі вуха людський мали вигляд:

176] Витягнув їх, загострив, білуватою шерстю наповнив,

177] Рухатись їм повелів, хоч були дотепер непорушні.

178] Зрештою, все в нього, як у людей, окрім вух, залишилось.

179] Так уподібнивсь Мідас до осла, що повільно ступає.

180] Щоб од сторонніх очей приховати цей сором великий,

181] Голову й скроні пов'язував цар пурпуровим завоєм.

182] Тільки прислужник один, що його підстригав час од часу,

183] Бачив усе. Хоч йому і кортіло мерщій розплескати

184] Скрізь про цареву ганьбу, та за розголос кари боявся.

185] Врешті, не втерпів-таки: сам-один відійшовши від дому,

186] Викопав ямку й про вуха Мідаса, якими їх бачив,

187] Ледве що чутно почав, нахилившись до ямки, шептати;

188] Що крадькома нашептав, те швиденько засипав землею,

189] Потім пішов собі тихо назад, зарівнявши те місце.

190] Та незабаром, де ямка була, там, подібний до гаю,

191] Взявся тремтливий рости очерет. Він того селянина

192] Зрадив -уже через рік: таємницю, закопану в землю,

193] Хай лиш подме вітерець, шелесткі розголошують стебла.

194] Тмол, відомстившись, лишив і, майнувши в повітрі прозорім

195] Понад протокою Гелли - Нефели дочки й Атаманта,-

196] Сонячний Феб зупинився на Лаомедонтових нивах.

197] Є від затоки Сігейської справа, Ретейської - зліва

198] Давній вівтар - усевидящий в шані там був Громовержець.

199] Бачить там Феб, як, для Трої нові закладаючи стіни,

200] Трудиться Лаомедонт - як багато він сил докладає,

201] Скільки він засобів тратить на те, щоб вони виростали.

202] Разом із богом, велителем вод, що в правиці з тризубцем,

203] В образі смертного Феб постає, й за умовлену плату

204] Вдвох для фрігійського владаря з каменю стіни будують.

205] Ось і звели їх. А той - ні шага, та ще й дурнів з них робить:

206] Начебто й не домовлялись вони про якусь нагороду.

207] «Ти нам заплатиш-таки!» - мовив батько морів і тризубцем

208] Пінисту хвилю звернув до захланного берега Трої.

209] Вигляду моря він землям надав, хлібороба позбавив

210] Засобів для прожиття, урожайні поля затопивши.

211] Кара ще й ця замала: владареву дочку було дано

212] Чудиську в жертву морському. До скелі прив язану діву

213] Визволив дужий Алкід. Нагороди, обіцяних коней,

214] Просить. Коли ж не дали їх, дарма що звершив такий подвиг,

215] Трою високу бере, що присягу порушила вдруге.

216] Без нагороди й соратник його, Теламон, не лишився:

217] Взяв Гесіону собі за жону. Божественну дружину

218] Мав тоді й славний Пелей. І гордився він тестем, Нереєм,

219] Більше, ніж дідом своїм, адже внуком Юпітера бути

220] Випало не одному; одному ж - бути мужем богині. [193]

221] Старець Протей провістив був Фетіді: «Володарко хвилі,

222] Матір'ю стань! Підросте в тебе син - і ділами своїми

223] Батька затьмарить, тому-то й назвуть його більшим від нього».

224] Так,- щоб на світ не з'явився могутніший хтось, ніж Юпітер,-

225] Батько богів, хоч його й небуденна жага розпікала,

226] Все-таки стримавсь якось, не торкнув голубої Фетіди.

227] Те, в чім одмовив собі, Еакідові, внуку своєму,

228] Він повелів: утішатись обіймами діви морської.

229] Тиха в краю Гемонійському є луковидна затока.

230] Вдаль рукави потяглись. Якби глибше - була б там, напевно,

231] Гавань. А так - по жовтавім піску тільки ковзає хвиля.

232] Берег-на диво твердий: на піску не лишається сліду;

233] Легко по ньому ступать, не буває там твані морської.

234] Близько є миртовий гай, на двоколірні ягоди щедрий.

235] В ньому - печера; природна чи створена - важко сказати,