Метаморфози

59] Каменем стала нараз: для укусу роззявлена паща

60] Вже не зімкнулась, у вищирі хижому заціпенівши.

61] Тінню спустився під землю співець. Що там бачив раніше,

62] Все впізнає. На полях, де відведено праведним місце,

63] Він Еврідіку знайшов і, щасливий, обняв свою милу.

64] То вони поруч ідуть неквапливо, за руки побравшись,

65] То він услід їй ступа, то, простуючи поперед неї,

66] На Еврідіку свою не боїться Орфей озирнутись.

67] Та не дозволив Ліей, щоб нескараний був такий злочин.

68] Чуючи тугу за богоподібним співцем його таїнств,

69] Миттю ж усіх едонійських жінок, лиходійок безбожних,

70] Він серед лісу прип'яв до землі вузлуватим корінням.

71] Видовжив пальці у них на ногах; де ярилася кожна,

72] Там і вп'ялася кінцівками гострими в землю затвердлу.

73] Як на сильце, що його птахолов хитромудрий поставив,

74] Птиця натрапить, бува, й, хоч петлю на нозі відчуває,

75] Б ється, однак, і тремтить, затягаючи вузол тугіше,

76] Так ото й кожна з жінок, до землі мовби цвяхом прибита,

77] Злякана, рветься втекти, але корінь тугий не дає їй

78] З місця зійти ні на крок, відчайдушні приборкує рухи.

79] Поки стопу свою власну розшукує, пальці та нігті,

80] Бачить: де литки були в неї круглі,- кора наростає. [190]

81] Вражена, руки зняла, хоче вдарити ними по стегнах,

82] Чує, однак, що по дереву б'є; дерев'яні вже груди,

83] Деревом плечі стають. А благально простягнені руки

84] Ти галузками б назвав і, назвавши так, не помилився б.

85] Вакхові все ж того мало було. Залишивши ті землі,

86] В колі найкращих жінок він до рідного Тмолу подався,

87] Де пропливає Пактол, хоч у пору ту золотоносним

88] Він ще не був і піском дорогим ще не вабив нікого.

89] Там і сатири гуртом, і вакханки до бога спливались.

90] Та не з'являвся Сілен: од вина й довголіття тремтливий,

91] В руки фракійським селянам попався. Зв'язавши вінками,

92] Щоб не чкурнув, привели до Мідаса, кого до священних

93] Таїнств Орфей залучив із співцем кекропійським - Евмолпом.

94] Цар, у старому впізнавши супутника свят, побратима,

95] Щиро його привітав; несподіваній зустрічі радий,

96] Десять днів і ночей пригощав його в домі своєму.

97] Вже одинадцятий раз переборював Люціфер в небі

98] Зграї зірок. Лиш тоді задоволений цар на лідійські

99] Ниви подавсь і вернув вихованцеві старця Сілена.

100] Бог дав можливість царю, за наставника вдячний, Сілена,

101] Будь-який вибрати дар, але все ж не на користь для нього.

102] Цар, не подумавши,- «Хочу,- сказав,- щоби з ласки твоєї

103] Все, чого тільки торкнусь, оберталось у золото жовте».

104] Слова дотримавши, Лібер-отець наділив його згубним

105] Даром і тільки подумав: «Міг краще собі побажати».

106] Радий своїй же біді, берекінтський герой, оді йшовши,

107] Дар випробовує ділом,- що бачить, до того й торкнеться.

108] Ледве що вірить собі: відламав із вербички низької

109] Гілку зелену - й вона несподівано злотом сяйнула.

110] Камінь підняв із землі - заблищав несподівано й камінь.

111] Темної скиби торкнувсь - і вона золотим заясніла

112] Зливком. Колосся зриває сухе - на долоні ж у нього -

113] Золото щире горить. Ось тримає він яблуко, справді

114] Наче з садів Гесперід. Лиш високих одвірків діткнеться

115] Пальцями - й тут же промінням до нього всміхаються двері.

116] Навіть, коли він у воду джерельну занурював руки,

117] Хвиля, спливаючи з рук, обманути могла б і Данаю.

118] Радість йому переповнює груди. В уяві щасливця

119] Робиться все золотим. Йому стіл заставляла прислуга:

120] Різноманітне їство було, печиво, ласощі всякі.

121] Та, коли тільки рукою торкнувся дарунків Церери,-

122] Щедрі Церери дари непомітно ставали твердими.

123] Тільки-но пряника жадібним зубом хотів надкусити,-

124] Зуб на тверду натрапляв золотаво-червону платівку.

125] Спраглий, хотів закропитись водою розведеним Вакхом,-

126] Золото замість вина йому в горло струмилось із кухля.

127] Вражений лихом нечуваним цар,- і багатий, і вбогий.- [191]

128] Прагне позбутись майна, про що марилось - те проклинає.

129] Голоду вже не вспокоїть ніщо. Пересушує горло

130] Спрага. Ненависне золото мучить його - й по заслузі!

131] Врешті, до неба в сльозах піднімаючи руки блискучі,-

132] «Батьку Ленею,--до Вакха звернувсь,- хоча сам завинив я,

133] Все-таки зглянься, молю, з золотого врятуй мене лиха!»

134] Лагідний бог, пожалівши царя, що вину свою визнав,

135] Дар свій недійсним зробив, розірвав нещодавню умову.

136] «Щоб у тім золоті, згубнім для тебе, ти вік не карався,

137] Йди,- каже бог,- до ріки, що пливе коло Сардів могутніх.

138] По крутосхилу прямуй, щоб назустріч тобі всю дорогу

139] Річка пливла. До верхів'я дійшовши, під сам її витік,

140] Де найпотужніше, піну збиваючи, бурхають води,

141] Тім я підстав - течією і тіло омий, і провину».

142] До того струменя цар підійшов, і заграло у ньому

143] Золото: сили такої набравсь він од тіла людського,

144] Й нині ще, давню, багату на золото жилу зберігши,

145] Твердне земля, і пісок золотиться на скибі вологій.

146] Цар, одцуравшись багатств, поселився в одлюдному лісі

147] З Паном сільським, що в печерах гірських собі сховку шукає.