Метаморфози

679] Очі розплющила - й миттю туди їх звертає, де щойно

680] Бачила мужа. Проте, її голос почувши, до спальні

681] Слуги прибігли з вогнем. Не побачивши більше Кеїка,

682] Б'є по обличчю себе, розриває на грудях сорочку,

683] Зранює груди; не дбаючи, щоб розпустити волосся,-

684] Рве його. А годувальниці, що вимагала пояснень,-

685] «Вже Алкіони,- каже,- нема, Алкіона пропала

686] З мужем своїм водночас. Не шукайте для мене розради!

687] В морі Кеїк потонув: його бачила я і впізнала;

688] Щоб не відходив, молила його, простягаючи руки,-

689] Тінню, одначе, він був. Але це - присягнутися можу -

690] Тінь мого мужа була. Та з обличчя, якщо запитаєш, [203]

691] Був не таким, як колись, не ясніли усмішкою очі -

692] Голий, смертельно блідий, з дотепер іще мокрим волоссям

693] Він об явився мені. Навіть місце вкажу вам, де щойно

694] Муж мій стояв (і шукала, сердешна, хоч сліду якогось).

695] Тут було, тут було те, що душа моя передчувала!

696] Чи ж не тебе я благала на милість вітрів не здаватись?

697] Чи ж не хотіла, коли ти по смерть свою все-таки рушив,

698] Разом з тобою плисти? Набагато було б мені краще

699] Вкупі з тобою: тоді б ні на крок, ні на мить я від тебе

700] Не відлучилась - однакову смерть прийняли б одночасно.

701] Нині я гину сама. Мене хвилі саму нині носять.

702] Хоч не на морі я - в морі тону. Я глухіша душею

703] Навіть од хижого моря була б, якби жити хотіла

704] Далі, скорботі такій намагаючись опір чинити!

705] Не опиратимусь, ні! Не покину тебе в твоїм смутку!

706] Вслід за тобою піду, й у могилі, якщо вже не урна,

707] То поєднає нас напис нагробний. Якщо не лежати

708] Поруч нашим кісткам, то хоч наші ймена будуть поруч».

709] Ще говорила б, та біль не давав. Не слова, тільки зойки

710] Чутно було. Час од часу з грудей проривалися схлипи.

711] Ранок настав. Алкіона заплакана, вийшовши з дому,

712] Йде побережжям туди, відкіля проводжала Кеїка.

713] Губиться в спогадах, поки стоїть: «Одчалював звідси...

714] Тут мене ще раз обняв перед тим, як податись у море...

715] Поки на місці пригадує все, поки в далеч безкраю

716] Дивиться,- десь у морській далині, на воді мерехтливій,

717] Бачить, пливе щось, мов тіло якесь. Розпізнати не може,

718] Що б то було. Та коли трохи ближче надплинула хвиля,

719] Хоч не цілком ще близька,- присягнула б, що то чиєсь тіло.

720] Хто це, не знає; та ясно одне: когось море згубило.

721] Знак цей стривожив її. Над чужим побиваючись горем,-

722] «Жаль мені,- каже,- тебе і дружини, якщо ти жонатий!»

723] Тіло вже поряд було. Та чим ближче вона його бачить,

724] Тим їй на серці стає неспокійніше.. Ось, колихнувшись,

725] Тіло торкнулось піску. Вже його й розпізнати не важко...

726] Глянула: це був Кеїк! «Ой лишенько!» - зойкнула й тут же

727] Лиця роздряпує, рве на собі і волосся, й одежу.

728] Руки назустріч йому простягає: «Так ось, мій любий,

729] Так до своєї дружини вертаєшся?» Там хвилеріз був,

730] Створений працею рук; із розгону вдарялись об нього

731] й падали перші вали, шумували приборкані води.

732] Стрибнула щойно туди, й - неймовірно! - нараз полетіла:

733] Вже вона не на землі - вже в повітрі легкому ширяє,

734] Жалісна птиця, крилом білосніжним черкаючи хвилю.

735] Поки летить, час од часу загострений дзьоб розкриває,

736] Тишу морську мовби повним жалю прошиваючи зойком.

737] Ось до німого вона, до безкровного тіла припала, [204]

738] Крилами вже замість рук обняла свого милого шию,

739] Вже не вустами - холодним твердим обціловує дзьобом.

740] Ласку цю мертвий відчув, чи то вдарив прибій, а здалося,

741] Що ворухнулось лице - сумніваються люди; одначе,

742] Він таки справді відчув. Змилостились боги: обернули

743] їх на птахів. Але навіть тоді залишилася з ними

744] Долі покірна любов. І зв'язок, що подружжя єднає,

745] Не перервався в птахів: про потомство піклуються спільно.

746] Взимку погідних сім днів у гнізді, що гойдається легко

747] Прямо таки на воді, Алкіона висиджує яйця.

748] Спить тоді хвиля морська: у ту пору вітрів із печери

749] Не випускає Е,ол, полишаючи море внучатам.

750] Старець один запримітив якось, як вони понад морем

751] Линули в парі, й хвалив їх любов, що межі їй немає.

752] Хтось із присутніх, а може, й той сам,- «Але й цей,- зауважив,-

753] Птах, що ось, бачиш, над морем летить, підібгавши під себе

754] Ніжки,- і пальцем вказав на нирця, довгошийого птаха,-

755] З царського роду пішов. А коли б ти хотів по порядку

756] Ген аж до самих початків дійти, то такі в нього предки:

757] Іл, Ассарак, Гані мед, кого викрав Юпітер на небо,

758] Лаомедонт-володар і Пріам, кому доля судила

759] Бачити Трої загин. Тож для Гектора птах той був братом.

760] Він, якби ще в молодечі роки не зазнав переміни,

761] Слави не меншої, певно б, зажив, ніж осяйливий Гектор.

762] Хоч і було те хлоп'я Дімантіди нащадком, одначе,

763] Кажуть, що Алексіроя, Грані ка дворогого донька,

764] Нишком на світ привела його в заростях вогкої Іди.

765] Міст гомінких він цурався. Не в світлих палатах, а в горах,

766] Серед відлюддя бував, полюбляв заглядати у скромні

767] Села - на збори мужів іліонських не часто з являвся.