Метаморфози

62] Там озирається пильно довкіл і сама Поголоска:

63] Мусить-бо знати, що діється в небі, на землях, на водах.

64] От сповістила вона, що з загонами воїнів збройних

65] Грецькі до Трої зближаються судна. Отож не зненацька

66] Ворог напав: укріпились троянці й від моря проходи

67] Всі перекрили. Від Гектора перший ти рішенням Долі,

68] Протесілаю, упав. Поріділи данайців загони

69] В перших боях: наштовхнулись на Гектора-мужеубивця.

70] Крові чимало проливши, відчули й фрігійці, що значить

71] Меч у правиці ахейців. Уже побережжя сігейське

72] Кров ю спливало. Вже Кікн, потомок Нептуна, зі світу

73] Тисячу воїнів звів. Уже грізний Ахілл пе'ліонським

74] Списом троянців десятками клав. На Прудкій колісниці

75] Чи то за Ректором він, чи за Кікном шукаючи, врешті,

76] З Кікном зіткнувсь (тому Гектор ще міг десять років прожити).

77] Ось, понукаючи коней, що під хомутом вигинали

78] Спінені шиї, на ворога він скерував колісницю.

79] Списом потряс у могутній руці й до героя звернувся: [208]

80] «Хто б ти, юначе, не був, перед смертю потішся принаймні

81] Тим, що в бою подолає тебе сам Ахілл-гемонієць!»

82] Мить - і спис Еакіда важкий поспішив за тим словом.

83] І, хоч несхибний був спис, хоча пущений був непомильно,

84] Все ж на той раз не домігся свого наконечник залізний.

85] Щойно грудей він легенько торкнувся,- «О сину богині,-

86] Кікн одгукнувся,- не раз-бо чував я, герою, про тебе,-

87] Певно, здивований ти, що нема в мене рани на грудях?»

88] (Списник таки дивувавсь). «Не подумай, що цей мідносяйний,

89] Золотогривий шолом, що цей щит, який маю в лівиці,-

90] Це охорона моя: їх ношу тільки задля окраси.

91] Зброєю звик хизуватися й Марс. І якщо я відкину

92] Це бойове окриття, то й тоді не боятимусь рани.

93] Щось таки важить, що я народивсь не від німфи морської,

94] Не від Нерея дочки: сам Нептун моревладний - мій батько».

95] Гордо промовив і списом в округлений щит Еакіда-

96] Він, розмахнувшись, метнув. Через мідь, через дев'ять бичачих

97] Шкір наконечник проник, та застяг у десятому шарі.

98] Вихопив вістря і списом, що все ще тремтів од удару,

99] Знову розмашисто кинув герой, але ворога тіло

100] Знов без дряпинки було. Так і спис, що був кинутий втретє,

101] Кікна не вклав, хоч той вмисно підставив оголені груди.

102] Гнівом Ахілл запалав, як у цирку, бува, просто неба,

103] Піниться бик, ударяючи рогом страшним у багряну

104] Плахту, розлючений тим, що не тіло - повітря вдаряє.

105] «Може,- подумав Ахілл,- одлетів наконечник залізний?» -

106] Міцно тримався, однак. «То, виходить, ослабла правиця,

107] На одного лиш намарно розтративши всі свої сили?

108] Та не такою раніше була, коли стіни Лірнеса

109] Й Тенеда я розметав, покоривши їх перший, а Фіви,

110] Еетіоновий край, я залив таки їхньою кров ю

111] Вщерть, коли бистрий Каїк, пурпуровий від кровопролиття

112] Плив, коли двічі пізнав, яка міць мого ратища, Телеф!

113] Дужими й тут були руки мої: це ж бо їхня робота -

114] Купи навалених тіл; значить, має ще силу правиця!»

115] Мовив і, наче б у доказ тих слів, чи бува не брехливі,

116] Прямо в Менета метнув, простолюдина з-поміж лікійців.

117] Спис через панцир пробивсь, увігнався нещасному в груди.

118] Поки, вмираючи, падав Менет - головою об землю,

119] Вихопив зброю Ахілл із гарячої рани й промовив:

120] «Ось ця рука і цей спис, що на них я весь час покладався!

121] Хай і тепер, коли в цього метну, мені доля сприяє!»

122] Мовивши так, він у Кікна метнув - і не схибив нітрохи

123] Спис ясеновий: у лівім плечі задзвенів, невідхильний.

124] Тут же відбився, проте, мов од скелі чи муру глухого.

125] Там, куди списом поцілив, одначе, на грудях у Кікна,

126] Крові сліди спостеріг - і зрадів Еакід, та намарно: [209]

127] Рани й тепер не було, це Менет його кров ю оббризкав.

128] Щойно тоді, з колісниці високої вмить зістрибнувши,

129] Кинувсь на все ще спокійного Кікна з мечем блискавичним

130] Лютий Ахілл, але й те надарма: розкололися, бачить,

131] Щит і шолом, а гартований меч не бере-таки тіла.

132] Врешті, не втерпів Ахілл: він опуклим щитом своїм Кікна

133] Бити раз по раз почав навмання - по обличчі, по скронях.

134] Той подається назад, Еакід - насувається грізно,

135] Передихнути не дасть. І жахнувся нащадок Нептуна,

136] Кола в очах попливли, затуманився зір; та не довго

137] Він задкував: наштовхнувсь на валун, що лежав серед поля.

138] Гепнувсь горілиць; на нього ж - Ахілл. Усією вагою

139] Велет його до землі прикував, не дозволив рухнутись.

140] Потім, щитом і колінами груди йому пригнітивши,

141] Міцно шолом затягнув ремінцями, й вони наче в зашморг

142] І підборіддя, і шию взяли, не давали дихнути.

143] Вже нахиливсь Еакід, щоби зброю з полеглого зняти -

144] Бачить: сама тільки зброя лежить. Замінив його тіло

145] В білого птаха з таким же іменням отець моревладний.

146] Після виснажливих, довгих боїв благодатна запала

147] Тиша; на деякий час ворогуючі зброю відклали.

148] Поки одні обставляють сторожею пильною стіни,

149] Другі ж невсипно чатують удовж оборонного рову,

150] День урочистий настав, коли велет Ахілл, переможець