Метаморфози

329] Спис Пірітоя, пройшовши з розгону Петрею крізь ребра,

330] Груди могутливі прицвяхував до столітнього дуба.

331] Від Пірітоя хороброго впав тоді й Лік,- говорили,

332] Від Пірітоя - й Хромід. Але меншою для переможця

333] Честю ті двоє були, аніж велети Діктід і Гелоп.

334] Гелопа списом прошив; поєднав йому отвором скроні:

335] Спис йому в праве вухо ввійшов, а вийшов - у ліве.

336] Діктід, коли перелякано кинувсь од Іксіоніда,

337] На сідловині гірській похитнувшись, униз головою

338] В прірву стрімку полетів; тягарем свого тіла могутній

339] Ясен зламав - на розчахнутім дереві кишки повисли.

340] Месник підбіг, *Афарей, і, каменю шмат одлупивши,

341] Вже замахнувся, та саме тоді його стовбуром дуба

342] Дужий Егід перестрів, роздробивши кістки величезні

343] Ліктя; й не дбає про те, щоб добити каліку, та й часу

344] Брак на таке: Біенорові-велетню, хто тільки власну

345] Звик відчувати вагу, він стрибнув на плечі й коліном

346] Вперся під саме ребро; ухопивши за гриву ліворуч,

347] Голову рвучко назад відтягнув, а тоді вузлуватим

348] Дубом обличчя страшне розтрощив і, мов з каменю, череп.

349] Дубом Недімна поверг і метальника спису Лі копа.

350] Вклав Гіппасона, якому густа борода захищала

351] Груди, й Ріфея, що буйні ліси перевищував ростом,

352] Також того, хто ведмедів не раз, хоча люто ревіли,

353] З гір Гемонійських тягнув до своєї оселі - Терея.

354] Більше не міг на звитяги Тесея спокійно дивитись

355] Демолеон. Віковічну сосну з кам'янистого схилу

356] Вирвати хоче будь-що, напинаючи м'язи горбаті.

357] З коренем вирвать не зміг - надламану в ворога кинув.

358] Поки уламок летів, ухилився Тесей від удару

359] З волі Паллади - Щоб вірили в те, йому щиро хотілось.

360] Та не намарно впала сосна: мов таран, із розгону [214]

361] Крантору-велетню ліве плече проломила і груди.

362] За зброєносця колись він у батька твого був, Ахілле:

363] Вождь фессалійських долопів, Амінтор, зазнавши поразки,

364] Дав Еакіду його - в запоруку довір'я і миру.

365] Глянув на нього Пелей, як конав од жахливої рани,-

366] Так обізвався: «Прийми, з-між усіх юнаків найдорожчий,

367] Заупокійний мій дар!» І розгонисто в Демолеонта

368] Спис ясеновий метнув, його силу помноживши гнівом.

369] Гостре залізо, ввіткнувшись у бік, мов струна' задзвеніло

370] В кістці твердій. Закривавлене без наконечника древко

371] Ледве що вийняв Пелей: у легенях лишилося вістря.

372] Сили кентаврові біль додає; на противника люто

373] Він постає, затоптать його кінськими хоче ногами.

374] Цей же шоломом дзвінким і щитом зустрічає удари,

375] Плечі від них береже, наготові тримаючи зброю.

376] Вдаривши в спину, він двоє грудей прошив одночасно:

377] Гіла спочатку убив наповал і Флегрея, метнувши

378] Спис віддалік; а в близькому бою- Іфіноя й Кланіда.

379] Слідом за ними Доріл розпростерся, що шкірою вовка

380] Скроні свої покривав і носив замість грізної зброї

381] Вигнуті роги бика, що постійно багрилися кров ю.

382] От я гукнув йому, гнівом розпалений: «Глянь, чого варті

383] У порівнянні з залізом моїм твої роги бичачі!» -

384] Й спис у кентавра метнув. Але він, одхилитись не встигши,

385] Тільки правицю, щоб лоб захистити, підняв мимоволі -

386] Й тут же прибито її до чола. Поки корчився з болю,

387] Поки всі галасували довкола, Пелей - він найближче

388] Був до Доріла - мечем під живіт його з розмаху вдарив.

389] Той аж підстрибнув і, кишки свої поволікши землею,

390] Топче їх, лютий, ногами й потоптані рве, поки, врешті,

391] В них не заплутавсь, не впав на живіт, мов на торбу порожню.

392] Не врятувала, Кілларе, й тебе у побоїщі славна

393] Врода, якщо для двовидих створінь таке слово підходить.

394] Щойно рости почала борода золота; золотаве

395] Хвилями до половини плечей опадало волосся.

396] Юністю лиця цвіли, і рамена, і шия, і груди,

397] Й руки, й усе, що було в його тілі людським, чоловічим,

398] На знамениту скидалось різьбу. Та не гіршою й нижня,

399] Кінська, частина була: ще б голову, шию гривасту -

400] Й Кастор його б захотів! Під сідло так і проситься спина,

401] Випнулись груди від м язів тугих. Увесь - смолянистий,

402] Хвіст - білосніжний, однак; виблискують білістю й ноги.

403] З роду його не одна пропадала за ним. Полонила -

404] Лиш Гілонома, бо чаром таким не втішалася жодна

405] З-між хмарородних жінок, що в залісених горах селились.

406] Тільки вона покорила Кіллара мистецтвом любові -

407] Ласкою вчинків і слів. Хорошиться, наскільки природа [215]

408] Тії дозволяє на це: то розпушує довге волосся,

409] То розмарин, то фіалку дрібну, то троянду пахучу

410] В нього вплете, а не раз - із квіток найбілішу лілею.

411] Миється двічі на день у струмку, що з вершин Пагасейських,

412] Лісом порослих, пливе, в його водах купається двічі.

413] Шкурами звірів, котрі до лиця їй, котрі найцінніші,

414] Лівий прикрашує бік, або ними плече накриває.

415] їх обопільна єднала любов: у лісах та печерах

416] Разом бували вони; й до лапітів, у їхню оселю,

417] Вдвох увійшли, і в страшнім бойовищі стояли пліч-о-пліч.

418] Хтозна-хто ратище зліва метнув; його вістря, Кілларе,